На початку березня 1882 року в місті відбувалися дивні речі. На вулицях поліція та агенти в цивільному пильно приглядались до бородатих чоловіків в окулярах. Деяких навіть затримували та вели до постерунку. Щоправда, потім відпускали.

Зрозуміло, що вони когось шукали, але кого? Виявилося – Михайла Драгоманова, пише Репортер.

Письменник Роман Горак у своїй книзі «Задля празника» наводить майже детективну історію. 28 лютого намісництво у Львові отримало тривожне повідомлення від станиславівського старости. Той писав, що серед тамтешньої гімназійної молоді існує таємне товариство соціалістичного спрямування. Очолюють його старшокласники, до складу групи входять українці та поляки.

Це дуже насторожило намісника. Адже українці з поляками постійно чубилися, а тут маєш – забули свої чвари та об’єднались під соціалістичним прапором…

1 березня від старости надійш­ла чергова тривожна новина. 10 числа на збори таємного станиславівського товариства мали прибути знаний рецидивіст Іван Франко й лідер Української соціалістичної партії Михайло Драгоманов.

Франко тоді сидів у Нагуєвичах під пильним наглядом поліції, тож приїхати до Станиславова фізично не міг. А от із Драгомановим було складніше. Цей мешкав у Женеві, в Швейцарії, тож австрійській поліції проконтролювати його було важче.

Саме тому таємні агенти, як навіжені, виловлювали бороданів, подібних на Михайла Драгоманова. Зусилля поліції виявились марними, голову соцпартії так і не затримали. І не тому, що поліція працювала погано – він просто не виїжджав із Швейцарії. Старості підсунули хибну інформацію.

До речі, у Станиславові Драгоманов таки був, але раніше – у 1875 році. Тоді він їхав туристом у Карпати й поліцію геть не цікавив.

Іван Бондарев