Збереглися цікаві спогади станиславівського бургомістра Ігнація Камінського. Більша частина мемуарів присвячена політичним подіям, але є один розділ, що стосується економічного життя міста.

У 1869 році у Станиславові існувала єврейська м’ясна монополія. Усі м’ясні крамнички перебували в руках юдейських купців, які регулярно і безпідставно підвищували ціни. Крім того, різники працювали в якомусь брудному шматті, до християн ставилися зверхньо, нещадно їх обвішували.

Камінський тоді виконував обов’язки віце-бургомістра. Разом із власником броварні Францем Седельмайєром й кількома іншими підприємцями він вирішив зламати єврейську монополію. Створили спілку, зібрали 3000 злотих ринських. Спілка винайняла крамницю на першому поверсі пожежної служби, прикрасила її квітами, виписала зі Львова досвідченого чеха-різника.

«Всюди панувала зразкова чистота, – згадує Ігнацій Камінський, – на місцях розрізки м’яса, прилавках, вагах. Різник та його помічник були вбрані в охайний одяг».

Ціни у крамниці встановили значно нижчими, тож сюди одразу повалив християнський люд.

Однак євреї-м’ясники не здалися. Дуже швидко на нову крамницю стали нарікати домогосподарки – служниці приносили звідти зіпсуте м’ясо. Камінський з товаришами провів розслідування. З’ясувалось, що євреї платили дівчатам, давали їм прострочений товар, а господиням просили казати, що купили його у християнській крамниці. Не встигли розібратися з цим, як євреї нанесли новий підступний удар. Вони почали споювати чеха-різника, а коли той напивався до зелених шмарклів – видурювали гроші. Дуже швидко алкозалежний чех промотав увесь капітал спілки і крамниця збанкрутувала.

Ніхто більше не заважав євреям в їхньому м’ясному бізнесі.

Іван Бондарев