У тридцятих роках минулого століття у Станиславові видавалась єврейська газета «Слово», що виходила польською мовою.
Якийсь час там працював молодий журналіст Горацій Сафрін, пише «Репортер».
Задля наповнення рубрики «Кримінальна хроніка» він регулярно відвідував судові процеси. Одна справа настільки запам’яталась репортерові, що через багато років він описав її в мемуарах.
«У ролі підсудного представ перед обличчям Феміди наївний селянин, який, програвши з вини свого адвоката слушну справу, висловився про свого захисника: «Сива голова, а така дурна»…
Суддя, у тозі й береті, насупивши брови, запитує:
– Підсудний, чому ви образили свого захисника?
На що хлоп щиросердечно відповів українською:
– Високий Суде! Що голова сива, то бачите самі… А що дурна, то на те маю свідків!».
Суддя був у роках, теж мав сиве волосся й, може, саме тому вліпив бідолашному селянинові чотири тижні суворого арешту.
Іван Бондарев | 
