Субота, 02.03.2024, 23:08:58

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Серпень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2014 » Серпень » 27 » Нескорений дух. Як в Ісакові на Тлумаччині встановлювали синьо-жовтий прапор
17:17:08
Нескорений дух. Як в Ісакові на Тлумаччині встановлювали синьо-жовтий прапор

У часи національно-визвольних змагань 40—50-х років минулого століття значну допомогу військовим підрозділам ОУН—УПА надавали юнаки, які виконували завдання з обслуговування повстанців зв’язком, житлом, медичними і продовольчими послугами, вели серед населення роз’яснювальну роботу, поширювали повстанські пісні, підпільну пресу, пропагували національну символіку тощо. Про епізод з підпільної діяльності молодих патріотів того часу йде мова у спогадах одного з її учасників — Степана КОСТЮКА.
— Влітку 1947 року підпільний провід ОУН—УПА дав мені завдання встановити вночі на 30 червня, саме на шосту річницю відновлення Української самостійної держави у Львові 1941-го, на символічній могилі борцям за волю України в селі Ісакові на Тлумаччині національний синьо-жовтий прапор. До його виконання мені запропонували залучити такого самого юнака, як я, Миколу Венгринюка. З ним ми ще за дня почали підготовку: знайшли відповідний держак, прикріпили до нього прапор, обгорнули газетою і пізно ввечері подалися до могили.
Була погожа місячна ніч. Ще дорогою ми домовились оглянути територію навколо могили і біля недалеко розміщеної сільської ради, щоб переконатись у безпечності операції. Після того я з розгорнутим стягом пішов до могили, а Микола залишився на дорозі наглядати. Могила борцям за волю України височіла приблизно за 15-20 метрів від старого цвинтаря, який поріс деревами, кущами, бур’янами. Саме в тих хащах, як з’ясувалося, і сховалася в засідці оперативна група Обертинського НКВС. «Енкаведисти» мовби передчували, що вороги радянської влади вдадуться до якихось зловмисних дій саме тут і напередодні такої дати. 
Коли я вибрався на верх могили, — на щастя, з протилежного від цвинтаря та засідки боку — й почав прилаштовувати прапор, оперативники вискочили зі схованки. Ясна річ, що я кинувся навтіки. У погоні за мною з криком «Стой, бандера!» оперативники з двох боків відкрили по мені вогонь. Та, дяка Богові, мене жодна куля не зачепила, хоч одна таки пробила полу піджака.
Відірватися від погоні «допоміг» мені сільський голова, який спав у своєму саду. Коли здійнялася стрілянина, він схопився на ноги. Оперативники ж наскочили на нього й поки розбиралися, хто він, я відбіг уже далекоѕ
Додому не заходив, заночував у полі. Вранці ж крадькома підійшов городами до оселі. Там від розтривожених батьків, які не спали всю ніч, оскільки знали, куди я пішов, довідався, що оперативники додому не приходили, але Миколу облавники щойно повели в село. Як потім стало відомо, мій побратим, коли почали стріляти, побіг додому. Та за ним стежили, тому його забрали.
Я зрозумів, що кагебісти виб’ють із нього зізнання і він скаже, хто був із ним. Тому вирішив піти у підпілля. Ввечері і справді оперативники прийшли до моїх батьків і пригрозили, що коли сам не прийду, то тато постраждає за мене.
Перебуваючи у підпіллі, я зв’язався з районним керівником ОУН—УПА «ігорем» (Михайло Харук), котрий порадив у збройні загони не вступати, а доручив виконувати обов’язки зв’язкового з повстанцями Монастириського, Підгаєцького й Бережанського районів Тернопільської області. Одного разу з певним завданням, суть якого я так до кінця й не розумів, мене було відряджено і до міста Золочева на Львівщині. 
Тим часом старший опергруп НКВС Бодряков свого слова «дотримав». Наприкінці серпня 1947 р. батька арештували і засудили на 
10 років нібито за зрив хлібоздачі. Та, як писав пізніше колишній обласний прокурор Всеволод Соколов у статті «Війна з селянином» (газета «Галичина» за 2 березня 1993 року), «... суддя Обертинського району Ткачик засудив Костюка до 10-ти років позбавлення волі з конфіскацією майна безпідставно». Такий висновок він зробив на підставі матеріалів ревізії області старшого ревізора міністерства юстиції і. Кондратенка і його доповіді міністрові Д. Панькову в червні 1949 року.
«І хоч після двох переглядів справи Костюка засуджено до одного року виправно-трудових робіт, і цей вирок був неправильний», — підсумував ревізор і. Кондратенко. Наприкінці листопада я декілька днів перебував недалеко від рідного села, на хуторах «Гари» сусіднього села Олеші. Через них згодом проходила оперативна група НКВС, яка мене й арештувала. Мене запроторили до тюрми в Тлумачі. Тут я пробув більше місяця — в холодній бетонній камері при 20-градусному морозі без передач (мама переховувалась, а батько теж перебував у в’язниці). А ще мене щодня допитували.
Під Новий рік мене передали Обертинському НКВС, де й далі допитували. Наприкінці січня слідство нарешті закінчилося й мене перевели до коломийської тюрми, а мою справу готували до суду. На судовому ж засіданні оголосили стандартне обвинувачення — антидержавна діяльність. Присудили 10 років позбавлення волі. Оскільки при затриманні я применшив свій вік на два роки, а це пройшло у всіх слідчих матеріалах, і на час «скоєння злочину» мені ще не було 16 років, то «гуманні» радянська влада і суд, беручи до уваги амністію малолітнім, замінили позбавлення волі примусовими роботами  на Донбасі.
Правда, довго там я не пробув, не витримав важких умов тамтешнього буття — важкої праці, постійного голодування. З декількома хлопцями ми вирішили втікати додому. Їхали на вагонах з вугіллям, на станціях остерігались потрапити на очі міліції. І так, чорні від вугільного пилу, голодні й виснажені, ми з трудом добралися до рідних осель. Та невдовзі до райцентру надійшло повідомлення про мою відсутність на роботі, і почалися нові переслідування.
На щастя, секретар сільської ради порадив мені вихід із цього становища: записав у список до інших допризовників і подав у райвійськкомат. Згодом звідти прийшла повістка в армію. Часи змінювалися. Після того ж, як відбув військову службу на Сахаліні, закінчилась і моя судова справа.

Підготував Василь МОРОЗ


Переглядів: 544 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024