17 листопада ц.р. громадськість Прикарпаття відзначила 75-ту річницю розстрілу українських патріотів під єврейською синагогою у місті Станиславові. Серед розстріляних того дня був один мешканець Галича, якого звали Дмитро Лепкий. Він не був уродженцем цього міста, але у діяльності Організації Українських Націоналістів відігравав у Галичі одну з провідних ролей.

Дмитро Лепкий народився 7 листопада 1914 року у с. Синевидсько Верхнє (колись писали Вижнє. – І.Д.) Сколівського району Львівської області. Його батько Юстин був звичайним сільським господарем, або, як тоді казали, рільником. Після закінчення сільської школи поступив у Рогатинську гімназію. Навчатися було нелегко, але цікаво. Після закінчення гімназії Д.Лепкий поступив у Львівський університет.

Як писала у статті про Б. Лепкого галицька журналістка Любов Бойко, «Він був дуже обдарований від природи, умів різьбити, грав на акордеоні, писав вірші. Та найбільшою його мрією було – стати вчителем. Однак польська влада такі прагнення українців не підтримувала. Дмитро рано став на шлях боротьби за кращу долю нашого народу. Якось під час одного із свят він поклав вінок на могилу Січових стрільців і за це його важко побили польські поліцаї».

У 1938 році Дмитро Лепкий вступив у члени Організації Українських Націоналістів. Перебуваючи у підпіллі, він взяв собі псевдо «Богдан», на честь свого однофамільця, відомого письменника Богдана Лепкого. На початку наступного року Д.Лепкий переїжджає до Галича, де відкриває м’ясарню (м‘ясний цех). Під приводом скуповування худоби він їздив по селах, де створював первинні ланки ОУН. До речі, його переїзд у це місто був не випадковим. Тут уже тривалий час мешкав його земляк Іван Корчинський, який був активістом усіх галицьких просвітницьких товариств.

З приходом перших совітів Д.Лепкий емігрує до Кракова, де проходить відповідні курси і вступає у боївку «Граничної служби ОУН» у м. Белз. У 1941 році Д. Лепкий повертається до Галича і стає власником ресторану, де працює із своєю сестрою Марією та її чоловіком Володимиром Климком.

Однак ресторан у Галичі не тільки був торговельнм закладом. Це був пункт зв’язку місцевих патріотів-націоналістів. Тут Д.Лепкий проводив наради та різноманітні зібрання. Про це знали тільки довірені особи та рідні. Після проголошення Акту відновлення незалежної Української держави у 1941 р. Д. Лепкий разом із Олексою Пилипоньком із Залукви організували вишкільні табори для молоді, створили боївки УНС, здійснили ряд терористичних актів. За окремими джерелами, Д.Лепкий був членом Крайового проводу ОУН, хоча, як твердять інші, він очолював у Галичі Службу Безпеки.

Несподівано для усіх Д. Лепкий (псевдо «Богдан») був заарештований німцями у серпні 1943 року. Причиною арешту стала зрада та попередні події, котрі були пов’язані із тим, що у криївці біля с. Сокола був убитий о. Володимир Барановський, парох Блюдників. Про той час залишив спогади галицький кооператор Дмитро Вирста, що був уродженцем Межигірців. Про Дмитра Лепкого він, зокрема, писав: «Жив у дуже добрих стосунках з гестапо, уважався за його співробітника. Погрожував він немилим собі людям, лякалися його через те, а ще тим більше, що, як казали, мав він теж якесь відношення до «Служби Безпеки». На превелике диво всього Галича, поліція, вискочивши з авт (автомобілів. – І.Д.), зусібіч обставила ресторан, вдерлася до середини з крісами і гранатами в руках, усім казала піднести руки вгору.

Першого вхопили Лепкого, зв'язали чи скували руки та повели в авто. Забрали теж чимало інших, між ними секретаря відділу староства в Галичі, Василя Лисака з Залукви. Їх у Станиславові допитували і потім випустили. Дісталося теж німцеві, «бецірксляндвіртові» (начальник уряду для сільськогосподарських справ) Мюкке (він теж тоді перебував у ресторані. – І.Д.). Були здогади, що один зо схоплених у бункері «сипнув» Лепкого та й інших, бо відбулося тоді багато арештувань в околиці та в сусідніх повітах». З інших арештованих у той день був і Степан Бучко із Залукви, який був розстріляний німцями у Татарові недалеко Яремчі.

Дмитра Лепкого та його побратимів розстріляли після прем’єри славнозвісної «Шаріки» Я.Барнича 17 листопада 1943 року. Туди, до єврейської синагоги, зігнали багато людей, щоб їх залякати. Ув’язнених прив’язували до стовпів і по десять розстрілювали. Свідком цієї трагічної події була залуквянка Юлія Бучко, яка тоді навчалася у Станіславському учительському ліцеї. Вона запам’ятала, що всі засуджені трималися мужньо, сміливо дивилися в очі катам. Д. Лепкий перед розстрілом крикнув «Друзі, помстіться за нас! Слава Україні!». Йому десять днів перед цим виповнилося тільки двадцять дев’ять років.

Так гинули наші патріоти. Але їх смерть була недаремною, бо Україна, завдяки таким героям, як Дмитро Лепкий, виборола волю і стала незалежною. Через це ми повинні пам’ятати про них і, по можливості, вшановувати. Саме тому пропонуємо встановити анотаційну дошку Д. Лепкому в Галичі на одному з будинків у центрі міста. А, можливо, хтось із галичан ще пам’ятаає, де знаходився його ресторан, у якому розміщувався пункт зв’язку ОУН?

Іван ДРАБЧУК