Ця родина мала шляхетське походження і належала до гербу Огоньчик. В отця Михайла Огоновського, який був адміністратором парафіяльної церкви Різдва Пресвятої Богородиці у селі Григорів Рогатинського району було 12 дітей. Найвідомішим із них став найстарший син Омелян Огоновський (1833—1894).
Омелян Огоновський народився 3 серпня 1833 року в с. Григорів. Починав своє навчання в Бережанах. Там закінчив нормальну школу та 6 класів гімназії. Два старші класи навчався у Львові, де й здав матуру (екзамени на атестат зрілості) у 1853 р., а у 1857 р. – закінчив греко-католицьку семінарію та теологію у Львівському університеті. Крім богословських наук, відбув курси з руської мови та літератури у Якова Головацького, а також з класичної філології та польської мови. Ще у 1859 р. після закінчення о. Огоновським греко-католицької духовної семінарії, йому пропонували парохію у Чесниках, але він зайняв посаду заступника катехита при Домініканській гімназії у Львові. Професором класичної філології Академічної гімназії у Львові став згодом.
У 1865 р. він отримав ступінь доктора філософії. А з 1867 р. очолив кафедру руської філології Львівського університету (після відходу Якова Головацького). У 1870 р. цісар Франц Йосиф І надав О. Огоновському звання професора руської мови і руського письменства. Уже тоді вченому довелося реформувати викладання руської мови та літератури в університеті й добиватися навчання живою мовою, замість мертвонародженого язичія, запровадженого Я. Головацьким. У 1877 р. його обирають деканом філософського факультету.
Омелян Огоновський став одним із засновників Товариства «Просвіта» (1868), Народної Ради (1885) і Наукового Товариства ім. Т. Шевченка (1893). Протягом 1877-1894 він успішно керував «Просвітою», яка в ті часи охопила своїми філіями та читальнями міста й села Галичини.
Найбільшою науковою праця О.Огоновського стала «Історія літератури руської». Вона залишилася незавершеною, у 1887–1894 рр. вийшли 4 томи в 6 книгах. Це була перша спроба синтезу української літератури. У 1881 р. О. Огоновський став членом Академії знань у Кракові. Також він був автором поезії «Хрест» (1860), драматичних творів «Федько Острозький» (1861), «Настасія» (1862), «Гальшка Острозька» (1877), українського перекладу «Слова о полку Ігоревім» (1876), а також біографій М.Шашкевича (1886), Т.Шевченка (1876, 1893), підручників та хрестоматій. О.Огоновський використовував псевдоніми і криптоніми: Омелян із Григорова, Ємілян, Ом. О. та інші.
Помер Омелян Огновський раптово 26 жовтня 1894 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Його дружина Фалина була дочкою чесниківського пароха о. Петра Недзвецького, прізвище якого під кінець XIX ст. звучало вже по-українськи - Медвецький. А дочка Омеляна та Фалини Огоновських Ольга стала дружиною майбутнього прем`єра уряду ЗУНР Костя Левицького. І мати, і дочка поховані у спільному родовому гробівці разом з Омеляном Огоновським на Личаківському цвинтарі у Львові. На пам`ятнику збереглися такі написи: «О. Омелян Огоновський, доктор фільозофії, професор рускої мови і руского (української. – І.Д.) письменства на Львівськім університеті, довголітній голова Товариства «Просвіта», член академії наук в Кракові і проч.».
Тепер про запис, що стосується його дружини: «Фаліна Огоновська з Недзвецьких, дружина о. Омеляна (25. X. 1843—I. XI. 1908)». Їх дочка Ольга Левицька померла 30 грудня 1936 р. на 74 році життя. У гробівці також упокоїлося ще двоє дітей подружжя Огоновських — дочка Стефанія, померла у 1918 р. і син Іван, помер у 1925 р. Також у 1906 році померла ще одна дочка Омеляна і Фалини Огоновських – Емілія. А ще одна їхня дочка Євгенія була заміжня за професором Л. Павенцьким.
Іван Огоновський син Омеляна народився у 1866 році. Працював суддею у Борщеві, Рогатині, Бережанах. Останні п’ятнадцять років був радником окружного суду у Львові.
Окрім Омеляна ще четверо його братів стали відомим галицькими діячами. Це - Олександр Огоновський (1848-1891) – вчений правник і громадський діяч, дійсний член НТШ, професор цивільного права, який викладав українською мовою у Львівському університеті, розробляв українську юридичну термінологію. Був співзасновником товариств «Дружній Лихвар», «Просвіта», НТШ, Руського педагогічного товариства («Рідна Школа»), Ставропігійного інституту. У 1872-1876 рр. був редактором часопису «Правда» і став у 1885 р. першим головою народовецької політичної організації «Народна Рада».
Микола Огоновський (1850–1907) – священник, письменник, перекладач, редактор і видавець літературно-наукового часопису «Родимый листокъ» в Чернівцях. Парох у Джурові Снятнського деканату, консисторський радник з крилошанськими відзнаками, член інституту «Народний Дім» у Львові та Станиславові.
Петро Огоновський (1853-1917) – педагог, вчений і громадський діяч. Голова «Просвіти» у 1906-1910 рр., дійсний член НТШ з 1899 р., професор Академічної гімназії у Львові, автор підручників з математики і фізики українською мовою.
Іларій Огоновський (1854–1929) – класичний філолог, перекладач, автор «Методичної граматики руської мови» (1894, разом з В.Коцовським), «Словаря до Гомерової «Одіссеї» і «Іліади».
Менше відомостей маємо ще про двох про їхніх братів - Тита і Филимона.
Тит Огоновський (1838-1883) – капелан у Григорові Журавнівського деканату помер на 45 році життя і 17 року священства.
Филимон Огоновський (1845–19.08.1915) – священник у Молотові, парох у Снятині, радник єпископської консисторії. Був одним із «апостолів тверезості», виступав із палкими проповідями між селянами підчас місійної праці проти пияцтва. Як діяч «Просвіти» опікувався шкільними справами міста Снятина і сіл Будилів, Видинів, Завалля, Залуччя, Карлів, Княже і Устя над Прутом.
Славу свого роду продовжили сини Петра Огоновського. Любомир
(Людомир) Огоновський - військовий діяч, один із організаторів Листопадового чину 1 листопада 1918 у Львові, сотник УГА. Народився 25 червня 1891 року в містечку Нижневі (тепер Тлумацького району, Івано-Франківської області). Син вчителя Петра Огоновського та Марії з дому Левицької гербу Рогаля.
Він кінчив ґімназію у Львові, згодом університет. Родина Огоновських проживала якийсь час перед утворенням ЗУНР на 1-му поверcі будівлі страхового товариства «Дністер» у Львові. Під час Першої світової війни служив в 58-у Станіславівському полку піхоти армії Австро-Угорщини, мав звання четаря і воював на різних фронтах. Наприкінці війни був направлений на службу у військовій поліції Львова, у зв'язку з пораненням.
В 1918 році один із організаторів Центрального Військового Комітету, опрацьовував план повстання у Львові. Троє військовиків у величезній таємниці готували переворот, починаючи від 19 жовтня 1918 року — це Петро Бубела, Любомир Огоновський і Дмитро Паліїв.
Від серпня 1941 року Л.Огоновський - комендант української допоміжної поліції у м. Львові, пізніше комісар 5-го комісаріату. Як і вся львівська поліція, включений до дивізії СС «Галичина». У березні 1945 року тяжко поранений під Віднем. Після війни перебував на еміграції. Помер 6 листопада 1955 р. у м. Філадельфія, США.
Володимир Огоновський - учений-економіст, доктор природничих наук (1926), доцент (1947), кандидат економічних наук (1949), старший науковий співробітник (1955). Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1937).
Народився 10 червня 1896 року в містечку Нижнів. Помер 16 березня 1970 р. у Львові. Спочатку був похований на Янівському цвинтарі. Потім його останки перепоховали до родинного гробівця Огоновських на Личаківському цвинтарі.
В. Огоновський - учасник Першої світової війни в лавах Легіону Українських січових стрільців (1915–1918), згодом, із листопада 1918, – підстаршина 4-ї (Золочівської) бригади в складі 2-го корпусу УГА, із березня 1920 – командир роти 1-ї бригади УСС Червоної Української Галицької армії. У квітні 1920 в м. Козятин потрапив до польського полону, з якого звільнений у листопаді 1920 р.. 1921 виїхав на навчання спочатку на філософському факультеті Віденського університету (1921–23), згодом – на природознавчому факульиеті за спеціальністю «географія» в Карловому університеті в Празі (Чехо-Словаччина; 1923–1926). Там же захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора природознавчих наук на тему: «Розвиток заселення Східноєвропейського степу» (1926).
У 1920–1930-х рр. В.Огоновський – член КПЗУ, член її ЦК, організатор видання легальної прокомуністичної преси. У 1926–1931 – редактор і співробітник видань «Світло», «Вікна», «Сель-Роб», «Сила», «Наша земля», «Освіта» та ін. 1931 заарештований і на Луцькому процесі 57-ми засуджений до 3-х років ув'язнення. Після виходу з тюрми – бібліотекар і секретар комісії НТШ у Львові (1936–1939), де спільно з І.Карпинцем упорядкував архіви УГА і Легіону УСС.
За радянських часів В.Огоновський – завідувач (1940–1941, 1944–1946), старший науковий співробітник (1946–1949) Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, доцент Львівського торгово-економічного інституту (1949–1950); завідувач відділу (1951–1952), старший науковий співробітник (1952–1959) відділу економіки Інституту суспільних наук АН УРСР; старший наук. співробітник відділу історії України цього ж ін-ту (1959–1970).
Хоча родина Огоновських мешкала у Львові, Любомир і Володимир народилися у містечку Нижневі над Дністром, куди родина виїздила на вакації. Мати Володимира, Марія, була донькою пароха церкви Св. Архангела Михаїла в Нижневі о. Антона Левицького гербу Рогаля. Її рідним братом був перший голова уряду ЗУНР Кость Левицький. А його дружиною стала донька Омеляна Огоновського, Ольга. До речі, саме перед Листопадовим зривом, 29 жовтня 1918 р. померла на 16-му році життя їх донька Стефанія Левицька. Її похорон відбувся зранку 1 листопада. Після нього її згорьований батько, Кость Левицький, вирушив до намісництва, щоби перебрати владу в Галичині від генерала Гуйна.
Тут мусимо звернути увагу на цікавий факт. Як бачимо, Кость Левицький був одружений із дочкою Омеляна Огоновського. У той же час – його сестра Марія була заміжня за Омеляновим братом – Петром. Так що виходить один із братів Огоновських приходився йому тестем, а другий – швагром.
Сестра Людомира і Володимира - Костянтина стала дружиною відомого галицького літератора та політичного діяча Осипа Назарука. Як відомо, багато знаних галицьких родин були між собою споріднені.
На жаль, про нащадків цього славного галицького роду ми відомостей не знайшли. Проте на сайте генеалогічного товариства «Рідні» є інформація про 204 носіїв цього прізвища, яке найчастіше зустрічається у Галичині. Очевидно, що вони мають певне відношення до Огоновських, про яких ішла мова у статті. Однак встановити їхню спорідненість тепер можуть хіба що їхні нащадки.
Іван ДРАБЧУК | 
