«А от колись підробки не продавали, і все було натуральне!» – зітхаємо ми, придбавши фальшиві парфуми чи йогурт, який містить мало не всю таблицю Менделєєва. Але ще у кінці ХІХ століття на столах галичан часто з’являлися неякісні продукти, а порядні виробники докладали зусиль, щоб захистити споживачів від фальсифікаторів. Преса з сумом зазначала, що розвиток хімічної промисловості, крім очевидного позитиву, мав і свою темну сторону.
Найдавніша знайдена інформація про підроблений продукт харчування стосується чорного перцю горошком, адже про його підробку галицька преса повідомляла ще у 1887 році. Фальшиві прянощі виготовлялися з підфарбованого тіста і змішувалися зі справжнім перцем, тому помітити підміну було складно.
Мішок справжнього перцю на сто кілограм коштував тоді 140-150 злотих ринських, тоді як вартість підробленого складала 50-65. Різницю продавці фальсифікату клали до своїх кишень. Підробляли також і червоний перець, причому його споживання нерідко ставало причиною отруєнь.
Давню історію фальшування має також мед. Про підробку цього солодкого смаколика газети повідомляли ще у 1888 році: «Господині, які роблять закупи на торгових площах, усе частіше скаржаться на селянок, які підробляють мед. Так, місцева жителька пані М. нещодавно придбала 12 фунтів меду, а потім виявила, що він вкрився шаром невідомої речовини, яка не мала нічого спільного з медом».
В 1896 році галицька преса зазначала, що в результаті перевірок державними органами у Галичині було виявлено 33% підроблених продуктів харчування. Серед них мука з домішками гіпсу, фальшивий мед, африканські боби замість кави, підроблене вино та неякісна олія.
Сумною була й ситуація з молочними продуктами. Торговки нерідко «хімічили» зі сметаною – додавали в неї муку, крохмаль, поташ і трохи молока. Така сметана мала вигляд густої й була приємно солодкуватою на смак.Багато виробників продавали маргарин під видом масла.
В 1912 році газета «Кур’єр станиславівський» зазначала, що лише близько 25% масла, що продавалося у галицьких крамницях, було справжнім. Але й навіть до справжнього масла і молока нерідко додавали шкідливі консерванти, зокрема формалін.
В травні 1891 року газета «Кур’єр станиславівський писала: «Пекарі місять хліб не лише з пшеничної муки, вони додають до неї ячмінну й кукурудзяну муку, а також горох. В хлібинах часом наявні пісок, солома та інші забруднення. За винятком кількох пекарів, відомих своєю охайністю та високою якістю продукції, решта не виконують жодних санітарних приписів.
Часто обманюють покупців у стосунку до ваги буханців, батонів та булок. До коржиків та тістечок додаються анілінові барвники. Крім проблемної випічки, ми ще й маємо неякісні молочні продукти. У них додають муку, крохмаль, воду. Масло змішують зі смальцем чи навіть вазеліном, підфарбовують морквяним соком.
Горілку очищають вапном, до пива підливають воду, до вина додають шкідливі штучні барвники. Переважно це фальшування минає безкарно, а люди купують ці вироби, і неякісні продукти руйнують їхнє здоров’я».
Свої та чужі фальшивки
Більшість підроблених товарів надходила до Галичини з інших місцевостей. Так, у 1889 році в Австро-Угорщині набуло великого розмаху виробництво фальшивої кави. Фактично це була суміш підсмаженої муки й кукурудзяного крохмалю, до якої додавали трохи справжньої кави. В імперії навіть діяли підпільні фабрики, які могли виробляти від десяти до дванадцяти центнерів фальшивої кави в день.
В 1891 роціу галицьких крамницях практично неможливо було придбати справжній французький коньяк, бо значна частина завезеного коньяку була фальсифікованою. Тож галичани здебільшого віддавали перевагу місцевій житнівці й зауважували, що на смак вона значно краща.
В 1895 році у галицьких аптекахз’явилася підроблена рідина для полоскання рота «Odol». Ця рідина була дуже популярною у всій Європі, адже тоді вважалося, що мікроби потрапляють до організму людини переважно через рот. Німецький хімік Карл Лінгнер почав випускати рідину для ротової порожнини, яка знищувала шкідливі бактерії, сприяла міцності зубів та робила дихання свіжим.
Однак якісь підприємливі особи скуповували чи підбирали порожні пляшечки з-під цього популярного продукту, наповнювали їх рідиною невідомого походження і продавали під видом справжніх. Виробник скористався небанальним способом маркування своїх продукції – кожну пляшечку обв’язували ниткою, на яку підвішували зуб, –зрозуміло, штучний.
На початку ХХ ст. у багатьох рестораціях Станиславова страви смажили на маргарині «Kunerol», що виготовлявся на основі кокосової олії. В місцевій пресі час від часу з’являлася реклама цьому продукту відомого австрійського виробника, де наголос робився на його натуральності та корисності для організму.
Однак мешканці Станиславова усе ж віддавали перевагу натуральному вершковому маслу. Якщо гості дізнавалися, що в тому чи іншому ресторані до страв додають не масло, а маргарин, вони обирали інший заклад. Тому деякі ресторатори наголошували, що використовують для приготування своїх страв лише натуральне масло.
Так зокрема робив ресторатор ФердинандМалашинський, чий заклад знаходився у будинку за сучасною адресою вул. Січових Стрільців, 17. Мешканці міста вважали маргарин імітацією вершкового масла, проте у станиславівських крамницях часом можна було натрапити навіть на «імітацію імітації» –підроблений маргарин «Kunerol».
Однак місцеві «умільці» теж не сиділи склавши руки. В кінці ХІХ ст. великою популярністю користувались нитки й пряжа австрійської фірми «Зальхер і сини», яка була заснована ще у 1828 році.Кожну упаковку ниток фірма позначала своїм логотипом із зображенням Святого Георгія на коні.
В грудні 1880 року в Станиславові спалахнув гучний торговий скандал. Один з місцевих виробників пряжі й ниток причепив до своїх виробів етикетки з логотипом відомої австрійської фірми й продавав ці вироби за завищеною ціною. Фірма «Зальхер і сини», дізнавшись про підробки, подала скаргу.
Поліція завітала до підприємця й конфіскувала всі фальшиві нитки на суму близько 500 злотих ринських. Преса повідомляла, що фальшиві нитки в Станиславові більше не продавалися, проте час від часу «спливали» в Кракові й Перемишлі.
У вересні 1902 року в Дорі біля Яремча знайшли цілий склад з фальшивою горілкою. Хімічний аналіз установив, що її виготовляли з використанням негашеного вапна, спирту та цілого ряду додатків, шкідливих для здоров’я.
Підробкам – бій!
Щоб захистити споживачів від підробок, добросовісні виробники маркували свій товар. Цікава історія пов’язана з фірмовим знаком аптеки «Під ангелом», відкритоїв 1910 році по вул. Собєського, 30. В наші дні у цьому будинку теж продають ліки, але назва вулиці й нумерація за сторіччя змінилися – вул. Січових Стрільців, 26.
Заснував аптеку магістр фармації Казимир Арматис,Щоб уберегти свою продукцію від «наслідувачів», фармацевт наносив на упакування кожного виробу охоронний знак – зображення ангела, який був символом аптеки. В 1960-х роках у приміщенні аптеки робили ремонт і виявили прикрасу на склі у вигляді ангела.
Зображення багато років було закрите старою вивіскою, й ніхто навіть не підозрював про його існування. Мешканці міста сприйняли цю знахідку як релігійне диво й намагалися зробити її предметом поклоніння. Богомільні бабусі здійснювали у приміщення аптеки справжнє паломництво.
Проте, як бачимо, ангел був усього лише фірмовим знаком і патроном аптеки. Зараз це зображення перебуває у фондах краєзнавчого музею.
Спеціальне маркування мала на собі й продукція іншого станиславівського аптекаря – Адольфа Байля, чий заклад знаходився на площі Ринок. Всі засоби, виготовлені в цій аптеці, були позначені фірмовим знаком у вигляді підпису аптекаря. Споживачам рекомендували звертати на цей знак особливу увагу, адже в інших крамницях і аптеках траплялася підроблена продукція.
Про захист від підробок дбала й фірма братів Габерів, що виробляла нафтопродукти. Через свій офіс у Станиславові підприємство продавало гас двох ґатунків – «цісарський» по 25 галерів за літр і «салонний» по 24 галери за літр.
В рекламі власники наголошували, що їхню продукцію часто підробляли, тому слід звертати увагу на фірмові знаки в червоних і чорних кольорах і кришечку особливої форми, які свідчили про те, що продукція справді походить з підприємства Габерів.
Свою лепту у боротьбу з підробленою продукцією вносила також влада. З 1895 року на галицьких ринках регулярно проводилися аналізи молока та молочної продукції. За виявлення домішок торговців карали штрафами від двадцяти до ста злотих ринських.
На станиславівських ринках нерідко продавалися підроблені продукти харчування.
В 1902 році у Станиславові з’явився так званий «торговий комісар», в чиї обов’язки входило слідкувати за базарною торгівлею й вилучати непридатний товар.
Як зазначала преса, «торговий комісар пан Банах практично щодня конфіскує шкідливі для здоров’я молоко, масло, сметану, несвіжі яйця і т. д.». Також міри і ваги були предметом пильної уваги комісара і нерідко забиралися до магістрату як фальшиві. На жаль недосконале законодавство часто не давало можливості гідно покарати недобросовісних виробників і торговців.
«Чого ж прагнуть фальсифікатори? Лише отримати якомога більше грошей з наших кишень, – стверджував «Кур’єр станиславівський» у 1912 році. – Нещасного жебрака, який через голод украде буханку хліба, поліція одразу ж вхопить за комір. А злодія більшого масштабу не покарає жоден закон. Чи ж у кожному місті є лабораторія, яка може перевірити той чи інший продукт? А якщо навіть і є та встановить підробку, фальсифікатор усе одно продовжить свою діяльність. Тож єдина надія на уважність та здоровий глузд самих споживачів, які повинні слідкувати затим, що купують».
Олена БУЧИК | 
