Молодість і краса – поняття, майже синоніми, а ще сила, воля, віра, жертовна любов до Батьківщин та ближнього, романтика подорожей, постійний рух вперед, пошуки пригод та прагнення до удосконалення – такі вічні загальнолюдські ідеали знайшли теоретичне обґрунтування й живе практичне втілення в українській скаутській організації «Пласт», якій 2 грудня 2011 року минуло 100 літ. Мабуть, нині ви вже нікого не здивуєте своєю обізнаністю цієї теми, а ще два десятиліття тому молодше покоління українців окрім піонерів нічого не знало про пластунів, їхню діяльність, закони, стиль, традиції, у якому немає вікових градацій, а сам «Пласт» став явищем понад часовим. Саме слово «скаут» у перекладі з англійської означає «розвідник», «шукач пригод», хоча зміст ідеї набагато глибший, в синтезі філософсько-ідеологічних поглядів, унікальною педагогічною системою. Головним творцем скаутингу загальноприйнято вважати англійського генерала, лорда Бай ден-Пауела фон Гілвера (скаутське псевдо Бі-Пі), який прийшов на світ 22 лютого 1857 року в Лондоні. Основною відзнакою, чи то пак гербом скаутів вибрали трипелюсткову лілею – емблема середньовічного лицарства, кожен листок з якої відповідав трьом пунктам скаутської присяги, а зображене в середині вістря стріли вказувало дорогу вгору. До цього міжнародного символу українські геральдисти долучили тризуб – давній знак праукраїнців. Патроном-покровителем наших скаутів обрано святого Юрія-змієборця, який особливо пошанований галичанами. Сутність світоглядних основ скаутського руху закладено у таких словах: «Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб: бути вірним Богові і Україні. Допомагати іншим. Жити за пластовим законом і слухати пластового проводу». Петро Франко – син великого Каменяра запропонував назву нової формації, яку запозичив, як би тепер сказали, від спецзагону козаків-пластунів війська запорозького. Як людина військова, та ще доволі мрійлива він також долучився своєю діяльністю до розвою «Пласту», зокрема і в Коломиї. Його перу належать такі настільні книжки українського пластування, як: «Пластовий однострій», «Пластові відзнаки», а «Гри та забави» стала справжньою енциклопедією для підлітків. Про виникнення в Галичині напіввійськової структури оголосила львівська щоденна газета «Діло» за 2 грудня 1911 року, а 12 квітня наступного року чотири десятки активних членів склали першу присягу українських пластунів. Ця подія не на жарт стривожила польських владців, хоча вони самі ще раніше подбали про створення «свого» подібного молодіжного формування. Відтоді весь зміст пластування був пройнятий міфічним духом наших праотців, які жили в щільному контакті з силами природи, де кожне дерево, небесне тіло, тварини ставали їхніми добрими приятелями. Мабуть через це в «Пласті» народилося чимало образів-метафор зі старовинних вірувань, які відображені у назвах пластових частин: «Лісові чорти», «Вовкулаки», «Сіроманці», «Чортополохи», «Лісові мавки», «Дубова кора»… Ідейний зміст полягав у кличі стати СИЛЬНИМ, КРАСНИМ, ОБЕРЕЖНИМ, БИСТРИМ, де початкові літери склали абревіатуру «СКОБ». Цю назву величного орла вибрано девізом та словом-вітанням пластунів. Щодо нашого надпрутського міста, то у міжвоєнний період минулого століття тут налічувалося п’ять гуртів по десять юних слідопитів у кожному. Головні групи зосереджувалися в обидвох гімназіях і вчительській семінарії. Будучи ще зовсім юною пластункою-новаком, коломиянка, нині покійна Зіновія Гоянюк зустрічалися на виправах табору «Сокіл» з митрополитом Андреєм Шептицьким – головним меценатом пластунів-галичан.
Одна з перших загальнокрайових прогулянок відбулася на Чорногірський хребет у першій половині липня 1913 року, у якій брали участь коломийські та надвірнянські пластуни. Їхній однострій вирізняв типовий «бурський» капелюх кольору хакі, гранатова сорочка, такі ж шорти, світлі підколінники, високі черевики, ремінний ніж, наплічник, компас, фляга і двометрова палиця, що відповідало загальноєвропейському стандарту. Курені імені Марти Борецької, Марка Вовчка, Орисі Завісної утримувалися під орудою гімназіяльного професора-літератора і природолюба Володимира Павлусевича. Світлина з 1928 року пам’ятна тим, що сходження на гору Рокиту під його проводом здійснювала Анничка Ґеник – коломийська школярка-пластунка (в білій хустині). Шістнадцятирічним дівчам вона познайомилася з одіозним і далеко не молодим Ярославом Галаном, коли письменник винаймав помешкання у її батька Івана в селі Нижній Березів.
1927-го відбулося їхнє весілля. А вже року 1934 під час навчання у Харкові, куди Галан спрямував свою молоду дружину, вона пропала в одній з катівень тодішньої столиці УРСР. У той час у чоловічій гімназії успішно існувала «Пластова організація» – цілий полк, який ділився на чотири сотні, сотні на чоти, чоти на гуртки. Опікуном виступив професор-фізики Роман Шипайло. Кожен ранок коломийські пластуни починали з атлетичних вправ на подвір’ї тодішнього Українського Народного дому, тепер НМНМГП, а після четвірками входили в коридори навчального закладу, під склепінням якого відлунювали слова пісні: «Гуртуймо наш юнацький дух. Юнацьке гасло: воля й рух Ніщо нам лихо, ні пригоди...». На травень 1922 року припадають перші репресії польської поліції. Це сталося після того, як вулицями нічної Коломиї наші пластуни промаршували факельною ходою. Вирішальний удар по основах руху нанесло Львівське староство. 26 вересня 1930-го видало розпорядження, яке вказувало приступити до негайної ліквідації пластових відділів. Мотив – протидержавна діяльність. Не забарилися й коломийські поліційні «ревізії», під час яких пластових опікунів викликали на допити, а однострої і т. зв. «нелегальна література» – конфіскувалися. Аналогічна акція проводилася й 1934 року. Так влада розв’язувала питання покутських пластунів – найвпливовішого і наймасовішого об’єднання свідомих українців, які сприймали реальність за власну трагедією.
Назрівали протестні акції у відповідь. Так 1932 року в чоловічій гімназії студенти створили таємний гурток під керівництвом Дмитра Кузика. Сходини проводилися у приміщенні бурси (шкільного гуртожитку на вулиці А. Міцкевича). Про це довідалися правохоронні органи й доповіли директору Прокопу Мостовичу, який переконливо доводив опонентам, що саме «Пласт» є наскрізь корисною організацією, і висунув клопотання перед кураторією про його відродження. Справа могла вирішитися позитивно, але ніхто з викладацького складу не взяв на себе функції виховника. Та попри те, у тих же пластових традиціях протягом 1931-34 років вийшло 15 номерів гімназійного часопису «Плай», який намагався продовжити кращі традиції пластових устоїв. 26 березня 1939-го офіційні представники польської влади повністю заборонили пластовий рух на території Речі Посполитої. Після другого повернення більшовицького режиму у нас почали масово засновувати мережу заполітизованих ленінських когорт, яких виховували на прикладах «геройства» Павлика Морозова. Трагічна доля була уготована ще одній коломийській пластунці Лесі Томич, яка посідала в сітці ОУН високий чин. На початку 1950-х її арештували на карпатському озері Лебедин, а далі суд і вирок – розстріл, син Юрій відбував покарання в сталінських таборах довгих чверть століття… З проголошенням омріяної незалежності в рідному місті знову залунало пластунське гасло «СКОБ»! Тоді весняними днями 1991 року до коломийських школярів завітали поважні гості, справжні сеньори багаторічних пластових вишколів: Подружжя Пригродських, згадана пані Зеня Гоянюк, Емілія Маціборко, Стефанія Дрогомирецька, Вітольда Проців, Стефанія Гінчицька, Марта Коссак… З того часу мальовничі околиці сокільських Бескидів, які для української дітвори закупив ще митрополит Галицький, блаженніший Андрей Шептицький, знову стають на час літніх канікул столицею пластових з’їздів, де мужніють наші нащадки під керівництвом досвідчених друзів-провідників, набираючись снаги на майбутній рік та патріотичного духу на все життя. Василь Нагірний, член НСЖУ |
