Час, як ріка, збігає безупинно і для кожної людини її вік зникає безповоротно назавжди. І лише значимі діла, як пам`ятні карби, що лиш людина визначає свій життєвий шлях, вписуються в історію суспільного життя краю чи навіть країни. Юрко Флис – мій дід, сто п`ятдесят років від дня народження припадає на ці весняні дні, був, як мовиться, суспільний чоловік, бо галицькі газети, зокрема, радикальна «Громадський голос», яку видавали славнозвісні демократи письменник Іван Франко і публіцист Михайло Павлик часто подавали інформацію з громадського життя Гуцульщини, де згадували прізвище діда.
«Громадський голос» від 10 травня 1907 р. (Львівський часопис): «5 травня 1907 р. у місті Делятин Станіславського воєводства відбулося велике передвиборче віче при трьох тисяч присутніх на площі. Президував славний організатор делятинський Юрко Флис, котрий краснорічивою промовою отворив віче. Промовляли д-р адвокат Семанюк (письменник Марко Черемшина) із Делятина, Іван Сандуляк із Карлова, Федір Гаврилюк із Ворохти, жид Берстенгабер із Делятина, знаний у Галичині адвокат і політик Микола Лагодинський, Дмитро Стефурак та інші. Коли говорив І. Сандуляк, то жінки плакали, а Сандуляка знесли виборці на руках з естради і розцілували. Всі, хто виступав, закликали людей голосувати проти урядового кандидата К. Мандичевського, який багато років бездіяв на посольськім кріслі, а за кандидата радикальної партії Кирила Трильовського та Миколу Лагодинського».

стрілець
«Громадський голос» від 1червня 1910 р.: «12 травня 1910 року відбулися загальні збори повітової організації «Січі» у Делятині. Головою обрано посла директора Миколу Лагодинського, а заступником Юрка Флиса. Одним із четарів повітової старшини «Січі» вибрано Юрка Флиса».
У книжці «Ой, там, на горі «Січ» іде», виданій у Канаді у 1965 році (зібрав і упорядкував Петро Трильовський), подано спогади д-ра Мирослава Небелюка, емігранта, родом із Делятина: «Делятинська «Січ» створена 21 березня 1906 року з ініціативи директора І. Саноцького, Ю. Малевича, М. Ключівського, Д. Стефурака, Ю. Флиса, М. Капчука, І. Старунчака. Львівське намісництво своєю постановою № 33716 дало дозвіл, а Юрко Флис віддав своєї половини хати для зборів січовиків».
У книжці «Делятинщина: історико-географічне дослідження» авторів Клапчука В. М. і Клапчука М. М. (спочилий у Бозі) (Івано-Франківськ, «Фоліант», 2007) у розділі «Громадські діячі» читаємо: «Громадський діяч Юрко Флис (1864-1916). Поштовий урядник у Делятині, один із засновників товариства «Просвіта» і «Січі»у Делятині, довголітній отаман місцевої «Січі». Член Української радикальної партії, кредитової спілки «Руська каса» й читальні «Просвіта» у Делятині. У травні 1908-го Юрко Флис звертався до матірного товариства «Просвіта» у Львові з проханням вислати статут цього товариства з метою відкриття у Делятині його читальні. Він був дуже активним чоловіком».
Коли дід Юрко трагічно загинув у 1916-му, мав 52 роки, то син Дмитро, мій майбутній тато, мав шість років, а, крім нього, у баби Олени залишилися ще шестеро дітей – чотири сини і дві дочки. Найстаршій дочці Анні було шістнадцять років. Якраз від неї ми дізнавалися дещо про діда Юрка. Дідовий батько Йосиф Флис, як і батько дружини Олени Петро Лучко, прибули на Гуцульщину чи то із Сербії, чи Словакії будувати залізницю через Карпати. Австрійська влада надавала робітникам безкоштовно наділи землі з лісом – робітників було десятки тисяч, робота – важка, вся тодішня техніка – сокири, рискалі, млоти, пили, ломи, тачки. Але важка праця начебто окупилася – вчорашні безземельні люди стали власниками парцель, мали на чому започаткувати своє господарство.
Цікавим є такий факт, що прадід Йосиф був музикантом і сина Юрка також вишколив на трубача (дід Юрко грав на багатьох духових інструментах), тому всіх своїх синів так само навчив грати на слух, по нотах грав лише старший син діда Юрка Василь. Згодом Василь перейшов працювати залізничником до Станіслава і грав уже в оркестрі залізничників, тому на похорон діда Юрка приїхав цілий гурт музикантів. Розповідала тета Анна, що такого похорону в Делятині ще ніхто не бачив, музиканти грали дуже гарно і лише січові марші. З музики, як кажуть люди, їв хліб лише син Василя – він став знаним композитором у радянські часи і викладав у Львівській консерваторії ім. Миколи Лисенка – Володимир Флис (1924-1987рр.).
Мені приємно знати, що наш високий і пологий горбок над залізницею, з якого започаткувався так званий присілок Посіч (тепер вул. Б. Хмельницького) у Делятині, у святочні дні ще в австрійську добу перед Першою світовою війною, як бджолиний вулик, був повен патріотичного люду. Тут верховодило діда Юрка Флиса славне січове товариство – доктор Кирило Трильовський, засновник і організатор «Січі» у Галичині, Марко Черемшина, Василь Стефаник, Михайло Павлик і його сестра Анна – вчителька та журналістка, посол Микола Лагодинський і багато інших знаменитих людей. Можливо, усміхався з Посіча до всієї Галичини і вічний революціонер Іван Франко, який не раз мандрував через Делятин у Жаб`є та Криворівню (Посіч – це рукою подати до тодішньої ратуші міської і цісарки – головної дороги), бо ж якраз у Делятині записав Іван Франко пісню про шандаря, яка наштовхнула письменника на написання п`єси «Украдене щастя».
Усе описане мною у цій невеличкій пам`ятці-згадці про мого діда Юрка Флиса – це відрадний сонячний промінчик у безперервному плині нашого непростого, але прекрасного життя.

Роман ФЛИС,
член НСЖУ,
смт. Делятин