Дивно, але до початку ХХ століття ділянка на початку теперішньої стометрівки стояла незабудованою. Потім землею заволодів Міщанський банк, який спорудив тут кілька невеликих будинків. У 1908 році банк продав ділянки із забудовою за 150 тисяч корон. Купив їх власник фірми з продажу залізо-скоб’яних товарів німець Карл Гаусвальд. Починав він як простий коваль, а став одним з найзаможніших людей Станиславова. Між іншим, Гаусвальд входив до складу наглядової ради Міщанського банку…
Через два роки тут виріс чотириповерховий будинок із мезоніном, запроектований архітектором Фридериком Янушем. Фрагмент цього дому видно з правого боку поштівки. У 1913 році Гаусвальд будує поруч ще одну кам’яницю – на розі Сапіжинської (Незалежності) і Вітовського (Ґославського), яка примикає до попередньої. Спершу будинки мали різну нумерацію – Сапіжинська, 11 і 13. Потім поляки їх об’єднали, нині це – Незалежності, 11.
Будова спричинила скандал. Магістрат відмовив власнику у концесії на замешкання, бо той відступив від затвердженого плану й самовільно добудував п’ятий поверх від вулиці Ґославського. Знайомо, правда? Лише у лютому 1914-го, сплативши штраф, власник зміг в’їхати до будинку.
Ця друга п’ятиповерхова споруда (після «Уніону»), теж була творінням архітектора Януша. Вона належала до найкращих кам’яниць австрійських часів, так званих «люксових», з усіма вигодами, включно із ліфтом. На першому поверсі містились офіс гаусвальдової фірми та велика крамниця Антоні Увєри. У міжвоєнний період частину орендував магазин парфумів і побутової хімії «Фарболь» українця Юрія Синишина та килимова крамниця Самуелі. В 1930-х кілька кімнат займала філія львівського Вищого музичного інституту імені Лисенка. В часи окупації там діяла шикарна крамниця «Ганза», яка мала статус «тільки для німців».
На консолях другого та п’ятого поверхів є скульптури. Одну з них дотепники назвали «хлопчиком, що не пісяє, та символізує терпіння українського народу». Насправді усі скульптури уособлюють прогрес, промисловість і рільництво. Є кілька думок щодо їхнього авторства. Франківська дослідниця Жанна Комар вбачає у фігурах стиль львівського скульптора Зигмунта Курчинського. А ось львівський мистецтвознавець Юрій Бірюльов стверджує, що це робота мешканця Станиславова Фелікса Антоняка.
Будинки на поштівці й сучасному фото трохи різні. Насамперед це стосується даху, з якого зникли масивні стовпчики. Також відсутній елегантний ліхтар, що увінчував наріжну частину кам’яниці. Про нього існує цікава легенда.
Кажуть, купол тої вежі був вкритий чистою міддю. Гаусвальд викинув на це купу грошей, пишався, що в Галичині такого більше нема. Потім почалася війна, Станиславів зайняли росіяни, які пустили мідь на переплавку. Для Гаусвальда це був страшний удар і він наклав на себе руки.
Насправді той купол щасливо пережив жахіття Першої світової. Вежа була знищена за поляків, коли вибухнули боєприпаси, які там зберігались. Крім заліза, фірма Гаусвальда торгувала ще й зброєю.
Засновник родинного бізнесу помер у 1920-х. На спадщину претендували сини Вільгельм і Карл, дочки Гертруда і Кароліна та невістка Берта з Янушів, певно, донька архітектора. Старший брат Вільгельм відкрив у чотириповерхівці автомагазин «Мотор». Карл успадкував склад заліза у наріжній кам’яниці. Цікаво, що коли будинок націоналізували перші совіти, власником будинку був не Карл, а його сестра Кароліна. У 1940-му родина виїхала до Німеччини.
За радянської доби на першому поверсі містився магазин одягу «Силует». Нині торгові заклади змінюються із такою швидкістю, що важко встежити.
Іван Бондарев, Михайло Головатий |
