На мапах XVIII століття добре видно дорогу, яка веде з села Заболоття до Галицької брами. Після ліквідації фортеці та знесення мурів ця дорога стала вулицею Заболотівською. Невдовзі її назва залишилась єдиним нагадуванням про село, на землях якого постав Станиславів.
Це була дуже довга вулиця, що починалась від сучасної Незалежності, оминала торговицю (парк Військових Ветеранів) і вливалась у Галицьку. У 1891-му, з нагоди сторіччя першої польської конституції, початкову частину вулиці перейменували на 3-го Мая (саме у цей день поляки ухвалили свій основний закон). Решта Заболотівської змінила назву в 1912 році. Тоді відмічали 300 років з дня смерті Петра Скарги – єзуїта, проповідника, одного з головних ідеологів Берестейської унії. Мешканці не одразу звикли до нововведення і ще довго називали вулицю Заболотівською.
У недовгий період ЗУНР українці вшанували вже «свого». Ним був митрополит Петро Могила – очільник Києво-Могилянської академії. Потім – знову Скарга, якого за нацистів змінив якийсь Егерлєндер (навіть його пошуки в інтернеті, крім назви кав’ярні у Чехії, нічого не дали).
Після війни вулиця називалась Панфіловців, на честь 28 вояків дивізії генерала Панфілова, які загинули у 1941 році під Москвою. Пізніше історики встановили, що цей подвиг сильно прикрашений радянською пропагандою, хоча дивізія справді билася мужньо.
В епоху великого перейменування вулиця стала Сестер Василіянок (1993), оскільки на ній стоїть жіночий греко-католицький монастир, чорниці якого користувалися великою повагою у Галичині. На поштівці видавця Шраєра монастиря не видно – він розташований далі.
Двоповерхівка на передньому плані має давню фармацевтичну історію. Нині в ній міститься найдавніший фармацевтичний заклад міста. З 1903 року тут запрацювала аптека «Під зіркою» – четверта у Станиславові. Спочатку вона належала пану Г. Адаму, згодом її відкупив магістр фармації Веніамін Гундерман. Саме його «розкуркулили» совіти.
На момент відкриття аптеки будинком володіла Анна Мерунович, наступні власники – Антоні Зайончик (від 1908) та лікар Маврикій Ґрадер (1910). З тих пір будинок майже не змінився. Хіба черепицю на даху замінили шифером.
Ліворуч від аптеки проглядається фрагмент якоїсь халабудки. Це фотоательє Францішка Мажевського, про яке «Репортер» уже писав у статті про вулицю 3-го Мая.
Наступна кам’яниця двосекційна, має два головних входи (Василіянок, 5 і 7). Якщо зайти до вестибюлів, то на підлозі можна побачити ініціали «МВ» та «JВ», а також рік будови – «1911». На початку ХХ століття двома сусідніми ділянками володіли Марія Буркґардт та Ян Бігун, що були родичами. Вони скинулись і збудували собі пристойне помешкання. Ще й «кинули» будівничого Едварда Шлезера, який мусив відсуджувати в них недоплачені 550 корон. Власне через це ми і знаємо його ім’я.
Перед сумним «золотим вереснем» власниками були вже інші люди. Будинок № 7 належав лікареві Міхалу Ференсєвичу, який свого часу був бурго­містром Станиславова. А ось лівою половиною кам’яниці володів вже знайомий нам фармацевт Гундерман. Схоже, аптека «Під зіркою» приносила значний прибуток.
Сьогодні колишня нерухомість цих добродіїв виглядає досить незле. Збереглась навіть статуя святого Йосифа у ніші на третьому поверсі. Єдине «фе» – це дах, який обшили блискучою бляхою, ще й знесли частину аттика. Тепер купол на розі нагадує боєголовку балістичної ракети.
Крайній будинок перед поворотом на вулицю Шопена має номер 11. Францисканська мет­рика 1822 року фіксує тут вільний ґрунт під будову Вікентія Стосака. Наступні власники поставили скромний дерев’яний будиночок, який у 1870-х замінила двоповерхівка Маврикія Ґрадера. Цікаво, скільки тоді заробляли станиславівські лікарі, які могли собі дозволити придбати дві кам’яниці?

Іван Бондарев, Михайло Головатий