Забави на Івана Купала належали до улюблених і довгоочікуваних розваг мешканців Станиславова.
Місцеві жителі називали це дійство “Вінки”, адже саме пускання вінків з вогниками було головною подією свята. Публіка у своїй більшості сприймала його як веселу розвагу, не вкладаючи в це якийсь глибокий смисл.
Цікаво, що оргкомітет святкування не надто прив’язувався до певної дати, а передусім зважав на погоду і “поведінку” ріки. Тому купальські святкування в різні роки проходили то на день літнього сонцестояння (21 червня), то на польський день Святого Яна (24 червня), то 6 чи 7 липня, коли день Івана Купала святкували українці. В 1902 р. вони відбулися ще пізніше через погану погоду. Частину коштів оргкомітет збирав з благодійників, тож визначення дати події залежало й від наявності необхідної суми.
Близько четвертої години вечора в центрі міста починалися народні гуляння. Проте головні події відбувалися на Бистриці, тому доля забави нерідко залежала від її примх. Найчастіше для дійства обирали берег Бистриці Золотої (Солотвинської). Пускання вінків починалося близько восьмої вечора, коли вже сутеніло. Вхід на свято був платним – дорослі платили по 30 сотиків (розмінна монета від злотого ринського), а діти – по 15.
“Традиція пускання вінків у Станиславові завжди була прив’язана до Бистриці, – зазначав “Кур’єр станиславівський” у 1903 р. – Погода була сприятливою, тому на святкування вирушили юрби людей. На правому березі Бистриці для них встановили сидіння. Під кінець святкування, коли ніч розпростерла над містом Ревери свої крила, лівий берег Бистриці осяяла чудова ілюмінація. Вдалині горіли смоляні бочки, що видавали стовпи полум’я. Ближче ясніли сотні кольорових вогників. Хвилями Бистриці пливли вінки з вогниками, водяні ракети, частини сільської загороди, обплетені зеленню, і все дійство нагадувало чарівну казку. Святкування закінчилося народними танцями, до пізньої ночі лунала музика й був помітний людський рух…”
Дивно, але не всі були задоволені таким яскравим дійством. Один добродій в 1901 р. розмістив у газеті критику станиславівських святкувань, зазначивши, що в інших містах на них виділяють значно більше коштів і втілюють у життя цікавіші ідеї. Так, у Кракові в повітря запускали величезного повітряного дракона, а в Перемишлі – фігурки водяних німф.
Як бачимо з повідомлення в газеті “Кур’єр станиславівський” від 7 липня 1901 р., відзначення свята того року, а саме в неділю, 7 липня, було під загрозою через примхи погоди. Через високий рівень води у Бистриці, спричинений сильними дощами, оргкомітет мав сумніви, чи вдасться провести захід. Містом розклеїли афіші з програмою свята, а про своє остаточне рішення оргкомітет мав повідомити, повісивши хоругву на будівлю театру. Якщо ж хоругви на будівлі театру не буде, це означало, що дійство переноситься на наступну неділю.
Особливо вдалися урочистості в 1902 р. Спочатку завадила погода, і довгоочікуване дійство довелося відкласти аж до кінця липня. Але гості отримали гідну винагороду за свою терплячість. Під кількома тентами був облаштований буфет, де можна було замовити вишукані закуски, вина і лікери, а в лотереї з фантами кожен охочий вигравав якийсь маленький сувенір на згадку про святковий вечір. Трибуни для глядачів були прикрашені гербами Польщі, Литви і Русі-України. Для тих, хто бажав пускати вінки, посеред Бистриці встановили дерев’яний поміст. Особливо втішив гостей мініатюрний Вавельський замок, що велично виплив хвилями Бистриці з-під мосту. Завершили забаву танцями під звуки міського оркестру “Гармонія”. Преса писала, що тогорічне святкування було мало не найкращим у всій Галичині.
В 1905 р. обов’язкову програму доповнили маршем ошатно вбраних вершників вулицями міста, що розпочався близько третьої години дня. Пускання вінків того року відбулося з берега Бистриці Надвірнянської.
А от у 1903 р. сталася своєрідна пародія на купальське святкування. В квітні того року рафінерія (фабрика переробки нафти) братів Габерів на Майзлях не мала де вивезти відходи, що залишилися після очищення нафти. Тому їх вилили до потоку Рудка (він починався у районі сучасного м’ясокомбінату, проходив під колією, минав Майзлі і попри Гірку та Софіївку мандрував до Вовчинця). Тоді на початку квітня ще стояла холодна погода, і потік частково замерз. Нафтові відходи розлилися по сусідніх городах, отруюючи землю, і збиралися калюжами на льоду. Місцеві хлопчаки підпалювали ці калюжі, і потічок нагадував ріку на купальський вечір, коли вона вся була осяяна вогниками, що кріпилися до вінків. Місцевих мешканців такі “купальські розваги” зовсім не тішили, і їх можна зрозуміти…
Олена БУЧИК |
