Більшість іванофранківців радіє теплій січневій погоді, хоч деякі й трохи сумують за снігом. Проте погодні сюрпризи характерні не лише для нашого часу: в історії міста їх було чимало.
Як бачимо, в повідомленні “Кур’єру Станиславівського” йдеться про снігопад, і воно навряд чи звернуло б на себе увагу, якби не дата виходу газети – 5 травня 1912 р. “Примхлива погода спричинила, що в середу (тобто першого травня, – авт.) часом падав лапатий сніг, який через кілька секунд перетворювався у холодні сльози дощу. В четвер потепліло і небо випогодилося”.
В 1912 р. мешканцям Станиславова взагалі дуже “пощастило” зі снігом – природа неначе прагнула перевиконати всі можливі норми. На початку квітня випало майже пів метра снігу, що на деякий час паралізувало нормальне життя міста. Були обірвані телефонні й телеграфні дроти, частково припинено залізничний рух, адже в деяких місцях на колії лежав метровий шар снігу. До багатьох крамниць постачальники просто не змогли доставити продукти. Селяни з навколишніх сіл приїжджали до міста на санях. На них же мешканці міста вирушили до церкви у Великодній четвер, що припав на 4 квітня.
А от в 1909 р. зима потішила мешканців міста типово весняним явищем – блискавкою. Зранку третього січня при одинадцятиградусному морозі всі з подивом спостерігали за цим унікальним видовищем.
Значно менш приємний сюрприз підготував 1906-й рік. 5 серпня випав надзвичайно великий град. Градини розміром з куряче яйце знищили урожай у навколишніх селах, позабивали курей і зайців. На одному подвір’ї від ударів градинами загинув кінь (!), а селяни, що працювали на полях і не встигли сховатися, отримали травми.
Що стосується дощу, то він теж не завжди падав на місто у вигляді водяних крапель. На початку зими 1902 р. в місті з неба посипалися… полярні чорноклюві гагари. Ці птахи, трохи більші від гусей, з гарним біло-брунатним оперенням під час перельоту на південь, певно, травмувалися об телеграфні дроти чи дерева, і кільканадцять штук полярних гостей упало просто на вулиці Станиславова.
27 квітня 1928 р. над Галичиною пройшов так званий пекельний дощ у вигляді жовтувато-червоного попелу, який товстим шаром укрив землю. Як уважали тогочасні вчені, ця аномалія була пов’язана з активністю вулкану в Азії. Попіл рухався у повітрі на великій висоті (до 40 км) багато тижнів, аж поки не випав над Галичиною.
Аномальним був також 1937-й рік. Взимку галичани потерпали від тріскучих морозів, а літом того ж року прийшла небачена спека – на початку травня стовпчики термометрів показували 33°С. На початку червня настала справжня посуха, яка тривала два місяці. В серпні прийшло нове лихо – повені. Зима того року прийшла на диво рано, вже у жовтні випав рясний сніг.
В літописі сучасних погодних рекордів широко відомою датою є 25 березня 2006 р. В цей день на сніголавинній станції Пожежевська (Івано-Франківська область) була зафіксована найбільша висота снігового покриву – 352 см. Цей рекорд поки що залишається неперевершеним.
До речі, на початку ХХ ст. люди уявляли, що в майбутньому їхні нащадки перестануть залежати від примх непостійної погоди. В 1900 р. в Німеччині випустили серію поштівок про те, як виглядатиме світ у 2000 р.
На одній з поштівок було зображене місто, вкрите гігантським дахом. Власне кажучи, в 2014 р. в Дубаї вже з’явився проєкт критого міста з клімат-контролем. Отже, прогнози з минулого поволі стають реальністю.
Олена БУЧИК |