Єдиною відрадною деталлю в цій історії є те, що унікальна археологічна знахідка не пропаде для науки, але, як і більшість старовинних раритетів, виявлених у наш час, осяде в якійсь із приватних колекцій. Не знаємо де, але знаємо точно, що її було відрито на території княжого Галича. Традиція носіння хрестів на грудях зародилася в середовищі християн Палестини. Очевидно, що реліквіями вони стали вважатися після того, як візантійська імператриця Олена віднайшла на початку IV ст. на горі Голгофі в Єрусалимі три закопані дерев’яні хрести, на одному з яких був розіп’ятий Ісус Христос. Відтоді фрагменти священного дерева поміщували в хрести, що їх виготовляли з дорогоцінних металів найкращі ювеліри Святої Землі. Згодом у хрести-енколпіони стали вкладати тлінні рештки найвизначніших християнських святих. Варто відзначити, що правителі Галицько-Волинської держави володіли золотою реліквією з животворчим хрестом, на якому був розп’ятий Спаситель. Про це пишуть старі польські хроніки, фіксуючи загарбання у Львові в середині XIV ст. скарбів галицьких князів. Наші предки-галичани носили хрести-енколпіони ще задовго до офіційного прийняття християнства Київською Руссю. Сирійсько-палестинські релікварії VII—IX ст. археологи знаходили на території княжого Галича і літописного Василева на Буковині. А масово цей високохудожній твір поклоніння християн поширився на Русі після прийняття Христової віри князем Володимиром у 988 р. Ввозили реліквії в княжу Україну переважно з міста Херсонеса (Корсуня), доки митці-русичі самі не освоїли техніку виготовлення бронзових, мідних, срібних і золотих хрестів. Мистецтво енколпіонів настільки розвинулося на Русі, що вчені поділяють їх на десятки типів за іконографічними сюжетами, технологіями виконання, формами і матеріалом. Хрест, знайдений недавно в княжому Галичі, належить до найпоширенішого на Русі типу. І знаєте чому? Страшна трагедія, яка нависла над нашою Батьківщиною в ХIII ст., — татаро-монгольське нашестя, спричинилася до навернення всього українського народу до Бога і Пресвятої Богородиці. Невідомий нам майстер-ювелір, який жив і працював у Києві, переживаючи зі своїми співвітчизниками трагедію Руси, створив символ-молитву спасіння в металі. За страждання українців молиться розп’ятий Христос, а обабіч Нього — Богоматір і Йоан Богослов. На зворотному боці зображено Богородицю в повний зріст у позі моління. Знову ж таки з невідомих для нас причин творець енколпіона припустився помилки, бо в середхресті помістив церковнослов’янський напис у дзеркальному відтворенні: «Свята Богородице, помагай». Отже, чому вчені-археологи вважають, що саме такі хрести з дзеркальними написами з’явилися в 1239—1240 роках, після того, як північно-східні землі Русі зазнали навали монголо-татар і вберегли інші князівства від знищення? Українська археологічна наука знайшла два справедливі докази. В одному випадку, біля Золотоверхого Михайлівського собору в Києві було знайдено майстерню, де виготовляли саме такого типу енколпіони. Містилась вона в культурному шарі, бездоганно датованому 30-40-ми роками ХIII ст. В другому, аналогічний енколпіон відкрили дослідники в тайнику під Десятинною церквою, також у Києві. З Галицько-Волинського літопису достеменно знаємо, що трагедія знищення соборного храму сталася 6 грудня 1240 року, коли власник святині, намагаючись з багатьма іншими врятувати життя, виривав під фундаментами церкви вихід. Але і там їх усіх чекала смерть... А ще знахідки такого типу хрестів-енколпіонів зафіксували археологи в Румунії та Болгарії, а також на території Золотої Орди. Невеличкі осколки металу ілюструють нам долю далеких предків, одних з яких закинуло в татаро-монгольську неволю, а другі подалися в першу вимушену для українців еміграцію. Однак, несучи свій хрест на свою Голгофу, вони зберегли в серці й душі найголовніше для християнина — віру в єдиного Бога і Пресвяту Богородицю. Ігор Коваль, історик
|
