Поговорити з ангелами Пінзеля, зазирнути в душу галицьких іконописців у супроводі Йоганна Баха. У Музей мистецтв Прикарпаття можна прийти навіть вночі.
Сутеніє… Різьблені дерев’яні двері, поскрипуючи, відкривають вхід у потаємний світ мистецтва та історії. Заходимо у невеличкий хол. Аби пройти далі, з силою штовхаємо ще одні масивні двері. Де розміщений  Музей мистецтв Прикарпаття, знає кожен іванофранківець. Хтось проходить повз монументальну споруду без жодного бажання зазирнути всередину. Інші зчаста відвідують виставки, експозиції чи імпрези, які проходять у приміщенні Колегіати. Утім, провести ніч у музеї погодилися б, мабуть, одиниці.
Такі мистецькі акції відбуваються щонайменше раз на рік – у Міжнародний день музеїв. Колись Художній, а нині Музей мистецтв Прикарпаття традицією проводити ніч серед давніх ікон і скульптур «зловживає» у гарному значенні цього слова. Влітку закапелками польського костелу можна помандрувати під час «Шарму літньої ночі». Взимку чи не за кожною колоною ховаються бешкетники Амури. Проти ночі на Валентина тут справжня Мекка закоханих.
Цього разу традиційна «Ніч у музеї» була дещо стримана, у ній виразно вчувалися траурні нотки. «Ми довго думали, чи варто проводити «Ніч у музеї», адже в країні неспокій. Згодом вирішили підтримати міжнародну традицію, – розповідає директор музею Михайло Дейнега. – Музей – це живий організм, його болить, він бореться в цьому житті, він виживає. А наші працівники відкриті до тих подій, які відбуваються нині».
Урочисті канделябри з масивними свічками замінило ледь помітне полум’я у вигляді хреста, викладеного з чайних свічок. «Ніч у музеї» почали з молитви за мир.
«Вся класична музика – це звернення від Бога і до Бога. До складання музичної програми сьогоднішнього вечора не підходили по-особливому. Лунатиме те, що нам до душі», – каже викладач Юрій Гребенюк, який привів у музей своїх вихованців. Себе показати та на артефакти подивитися.
Високі ноти, тонкі струни та надзвичайні емоції. Під склепінням Колегіати лунали мелодії Йоганна Себастьяна Баха, Філіппо Граньяні, Мирослава Тадіча, Анатолія Шевченка. Студенти та вихованці музичного училища ім. Д. Січинського та музичної школи №2 ім. В. Барвінського виконували не лише світову класику, а й фолк та латиноамериканську музику. Щоправда, більшість творів були скорботні.
 «В такі дні треба і тиші, і музики. Саме музика дозволяє душі, яка не закам’яніла, виплакатися. І це дуже важливо, – переконана викладач музичного училища Любов Литвинчук. – Останній твір, що звучатиме сьогодні, – це «Елегія» Скорика. Саме цю композицію мої студенти виконають у пам'ять про полеглу Небесну сотню». На запитання, яка музика найглибше відображає події сьогодення, пані Люба відповідає: «Бетховен. Його похоронні марші у симфоніях найближчі по духу у час, який ми переживаємо нині».
Велика кількість відвідувачів нічного музею приємно вразила його директора Михайла Дейнегу. Сюди прийшли закохані та не посвячені у світ класики люди. «Коли лунають гармати, то музи теж не мовчать. І мистецьке, і культурне, та й загалом життя продовжується. І ми допомагаємо людям пережити важкі моменти», – запевняє він.
Під склепінням знані та невідомі мелодії лунають подекуди істерично, подекуди романтично. За музикантами пильно стежать очі святих зі стародавніх ікон. Вони невтомно охороняють 200-літню Колегіату. І нині жадібно вбирають кожну нотку божественної класики. Ангели Пінзеля також «нагострили» вуха. Проти ночі межа реального стирається.

Ірина ТИМЧИШИН