Колись наше місто дивилося на світ згори – з веж і вежок, які виростали над кам’яницями, храмами й громадськими спорудами. Вони були не просто архітектурною примхою чи ознакою заможності власника, а своєрідними «крапками над і» у міському просторі. Вежі надавали спорудам довершеного вигляду, а містові – особливого шарму. Спробуймо більше дізнатися про найвідоміші з них – збережені, змінені і ті, що тепер існують лише на давніх світлинах та поштівках, пише Західний кур’єр. Вежі, які збереглися Деякі архітектори та краєзнавці називають старий Станиславів «містом веж», у якому архітектура прагнула не лише функціональності, а й краси. Зокрема однією з найгарніших історичних будівель нашого міста є кам’яниця спортивно-руханкового товариства «Сокіл» (площа Міцкевича, 2), збудована в 1895 році. Особливої казковості будівлі надає триярусна вежа з витягнутими півциркульними вікнами й конічним верхом. Вежа увінчана флюгером, який зберігся ще з давніх часів. Втім, ця споруда все ж понесла втрати у своєму зовнішньому вигляді, зокрема не збереглася бетонна скульптура орла на фронтоні. Будівля була відома ще однією оздобою – фрескою на фасаді, яку створив місцевий художник Рубчак.
Це була копія картини Яна Гротґера «Битва», на якій був зображений епізод польського повстання 1863-1864 років. Назва закладу – «SOKOL» знаходилася над картиною у прямокутній рамці, а трохи нижче, в нішах розміщалися зображення гербів польських земель. У 2000-х роках під час ремонту на фасаді відчистили зображення птаха, який вирішили залишити, вважаючи, що це галка, символ Галичини, а насправді це був герб Землі Плоцької. Решта гербів і далі залишаються під штукатуркою. З приходом радянської влади в 1939 році товариство «Сокіл» припинило своє існування. З серпня 1945 року в цьому приміщенні знаходиться Обласна бібліотека для дітей та юнацтва. Дуже цікаву форму має триярусна вежа колишнього костелу Святого Юзефа – тепер Церква християн євангельської віри по вул. Мочульського, 1. Висота будівлі складає 48,5 метрів, а отже, поступається тільки висоті ратуші. Костел побудований у романському стилі з елементами неоготики і у плані нагадує латинський хрест. На початку ХХ століття на Майзлях компактно проживала німецька громада, яка сповідувала протестантизм, проте немало було тут і римо-католиків. Тому в 1905 році місцеві поляки вирішили побудувати костел. Архітектор Феліціян Баян безкоштовно виготовив проєкт, і у травні 1910 року почались роботи. В квітні 1913 року відбулося освячення костелу, хоч він і не був ще до кінця завершений. Щоб його добудувати, львівський архієпископ Юзеф Бальчевський, який освячував костел, додатково пожертвував ще 1 тис. корон. Але невдовзі почалась Перша світова війна, і всі роботи припинилися. Лише у 1921 році, після того як польській уряд виділив ще 25 млн. марок, костел був нарешті завершений. Вдруге храм освятили у 1924 році. Останні ксьондзи покинули парафію у 1946 році, після чого храм використовували як склад. У 1990 році храм передали євангелістам.
Збереглися у зміненому вигляді Собор Святого Воскресіння на майдані Шептицького є пам’яткою національного значення, і його доля була досить буремною. Храм звели у 1729 році, ймовірно, за проєктом архітектора Якуба Пертіго. Втім, проєкт був невдалим, бо вже через 20 років споруда вкрилася тріщинами і ледь не завалилася. В 1752- 1753 роках храм розібрали, а вже у 1754 році звели новий. Але й цей храм не дійшов до наших днів у первозданному вигляді. Після руйнувань Першої світової війни протягом 1922-1923 років провели реконструкцію, після якої барочні шоломи веж стали вужчими і вищими. Ескізи створив львівський архітектор Іван Левинський. Саме тоді храм втратив сигнатурку — малу храмову вежку, яку добре видно на деяких поштівках австрійської доби.
Вежа сучасної ратуші теж пережила певні зміни. Нинішня ратуша зведена у стилі конструктивізму у вигляді хреста, з перетину якого здіймається вежа, що завершується куполом. На рівні четвертого поверху по кутах колись красувалися бронзові орли, які символізували могутність польської держави. Загальна висота споруди становить 49,5 м, що дозволило їй бути найвищою в місті. Наша міська ратуша – єдина в Україні світська споруда, яка має позолочений купол. Його позолотили під час масштабної реконструкції центру міста у 2000 році, витративши 200 г. сусального золота. На вежі під куполом на висоті 33,3 метра розташований оглядовий майданчик. Щоб піднятися на вежу, необхідно здолати 166 сходинок, але воно того варте. До речі, історик Юзеф Зелінський зазначав, що під час будівництва ратуші завдяки залученню великих коштів удалося зберегти непошкодженою давню вежу, що належала ще третій ратуші. Її зовнішній вигляд лише трохи допасували до спроєктованої споруди. Тому відновлена ратуша, незважаючи на ґрунтовні зміни, не втратила давньої вежі та свого пам’яткового характеру.
Гарною вежкою може похвалитися і центральний купол вокзалу, проте вона дійшла до наших днів не без втрат. Такої форми вокзальна будівля набула після реконструкції 1906-1908 років. 28 грудня 1904 року архітектор і делегат залізничного міністерства Ернест Баудіш, прибувши до нашого міста, запроєктував нову будівлю вокзалу в стилі неоренесансу. Вона була значно просторішою за попередній вокзал, мала довжину по фасаду 200 м. і великий купол у центрі, який прикрасила вежка зі статуєю крилатої богині. Ця статуя не дійшла до наших днів, але її добре видно на старих поштівках. На кресленні вокзальної будівлі помітно, що це жінка, яка однією рукою тримає вінок, а іншою – трубу. Краєзнавець Іван Бондарев зазначає, що на вокзалі у Дрездені є статуя, дуже подібна до тієї, що була на вежці нашого вокзалу. Зокрема дрезденська статуя також має крила, трубу та вінок. Це Фама – богиня чуток і репутації.
Не збереглися В 1899 році у Станиславові звели синагогу за проєктом віденського архітектора Вільгельма Штясного (тепер вул. Страчених, 7). Вона була виконана в мавританському стилі, прикрашена чотирма вежами, увінчаними зірками Давида. Під час війни німці підпалили єврейську святиню, та вона встояла. В 1954 році недіючу синагогу передали медичному інституту. На першому поверсі був спортзал, а нагорі – клуб і зала для лекцій. Саме тоді, у 1950-х роках, були демонтовані чотири вежі. Сьогодні синагога належить єврейській громаді. Ще у 2020 році з’явилася ініціатива, яка передбачала реставрацію історичних веж. Преса повідомляла, що готувалися навіть проєктні креслення, але, мабуть, цей проєкт так і не знайшов достатнього фінансування. Будемо сподіватися, що колись синагога таки дочекається кращих часів і поверне собі своє історичне обличчя.
Однією з найошатніших будівель нашого середмістя є кам’яниця Гаусвальда, розташована за сучасною адресою вул. Незалежності, 11. Перед Першою світовою війною її збудував німець Карл Гаусвальд, який володів ковальською майстернею і крамницею металевих виробів. Особливою гордістю власника була вежка на даху, що була унікальною через мідний купол, за який Гаусвальд виклав солідну суму. Довший час вважалося, що мідь з Однак повідомлення в газеті «Кур’єр станиславівський» за вересень 1918 року підтверджує, що росіяни тут ні при чому, адже мідний купол зняли за наказом австрійського військового командування. «Оскільки потреба в металі у військового керівництва залишається й надалі значною і терміновою, – зазначає часопис, – реквізиція дзвонів і мідних дахів не припиниться. Минулого тижня військова влада розпочала знімати мідний дах на кам’яниці пана Гаусвальда на розі вулиць Сапєжинської та Ґославського». До речі, це далеко не перший «збір металобрухту», організований австрійською владою. Ще 23 вересня 1915 року цісарсько-королівське староство в Станиславові оголосило збір металічних предметів. Навіть ресторатори і власники кав’ярень мусили здавати на користь армії котли, столові прибори та інше кухонне начиння з міді, нікелю та латуні. Збір цих цінних металів проводився у крамниці Карла Гаусвальда, але така співпрацю з армією не врятувала його від реквізиції мідного купола його власної кам’яниці. Сама вежка кам’яниці, хоч і без мідного даху, пережила Першу світову війну, але згодом згоріла під час пожежі, і її не стали відбудовувати. За повідомленнями преси, 19 травня 1933 року о шостій ранку на стриху кам’яниці Гаусвальда спалахнула велика пожежа, яка невдовзі огорнула більшу частину будинку. До порятунку кам’яниці відразу ж приступили аж дві пожежні служби – міська і добровільна пожежна служба залізниці. Спільними зусиллями пожежники локалізували вогонь і не дали йому перекинутися на сусідні будівлі, але кам’яниця Гаусвальда суттєво постраждала. Вогонь повністю знищив помешкання на четвертому поверсі, а також стрих і дах. Причину запалювання встановити не вдалося. У 1912 році станиславівська греко-католицька капітула розпочали зведення великого прибуткового будинку на розі сучасних вулиць Січових Стрільців і Шевченка. Розробляти проєкт будівлі доручили архітектору Фредерику Янушу. Восени наступного року будову завершили. В центрі міста постала чотириповерхова кам’яниця з двома парадними фасадами, великими мансардними приміщеннями та елегантною вежею з годинником. 1 травня 1914 року тут відкрився готель, ресторан, кафе та третій у Станиславові кінотеатр. Усі ці заклади мали спільну назву «Австрія», яка невдовзі перейшла на весь будинок. Вежа кам’яниці згоріла під час пожежі 3 серпня 1998 року, пізніше розібрали й масивний п’єдестал. У жовтні 2019 року на даху розпочали зводити нову вежу з годинником, а вже у грудні добудували її. Втім, відновлена вежа з годинником на даху готелю викликала шквал критики, адже вона має іншу форму. Автентична вежа була пропорційною і дерев’яною, а нова зроблена з бетону та її форма суттєво відрізняється від оригінальної веж/
Як бачимо, невблаганний час, війни, пожежі та невдалі реконструкції суттєво змінили обличчя нашого міста. Частина веж зникла без сліду, інші дійшли до нас у зміненому вигляді, а ті, що вціліли, й досі є мовчазними свідками амбіцій своїх творців, естетичних ідеалів минулих епох і міста, яке колись любило підноситися над буденністю.
Олена БУЧИК |
