У лютому 1946 року, коли радянська влада оголосила про проведення перших повоєнних виборів до Верховної Ради СРСР, Галичина була одним із останніх місць у Європі, де війна ще не закінчилася. Відділи УПА та боївки ОУН чинили спротив радянській окупації, вступаючи у збройні сутички із бійцями НКВС, присланими на Західну Україну для остаточної ліквідації підпілля. Станом на січень 1946 року, за даними дослідника історії ОУН-УПА Володимира Вятровича, військові гарнізони радянської армії розташовувалися майже в усіх галицьких селах, а в тих, де було створено виборчу дільницю – обов’язково.
У місті Станіславі (тепер – Івано-Франківськ) у той час відбуваються різноманітні наради та з’їзди, основною темою яких була підготовка до виборів. “Ми, вчителі, зробимо все, щоб у день 10 лютого все населення району прийшло на вибори організовано і віддало свої голоси за кращих синів і дочок нашого народу”, — публікувала єдина на той час офіційна обласна газета «Прикарпатська правда» запевнення на обласній нараді інтелігенції товариша Салотовки, голови Войнилівського райкому профспілки працівників початкової і середньої школи. Голосувати “за кращих синів і дочок нашого Радянського Союзу” закликала також делегатка обласної наради голів жіночих рад Катерина Гудзюк з села Келехів Заболотівського району, твредить журналіст Богдан Скаврон у публікації на kurs.if.ua.
Та найзворушливішою була промова голови Ковалівської сільради Яблунівського району тов. Кравчука на обласній нараді голів районних та сільських рад. «Дорогі товариші, я не буду читати, що маю сказати, та й говорити я не вмію, бо я неписьменний, — цитує товариша Кравчука «Прикарпатська правда». — Я народився 1886 року, маю майже 60 років і хочу розповісти, що все життя я хотів правди… Я був неписьменний, безправний чоловік. А зараз я працюю головою сільради. Я тепер не тільки маю право голосу, а й право бути обраним… У нас в селі Ковалівці за панської Польщі копали-копали — вугілля шукали. Один поїде, другий приїде — нічого не могли знайти. В 1939 році, коли прийшла Радянська влада, в нашому селі знайшли вугілля, а до того часу все сміялися — де йому взятися? Тепер я кажу: приїздіть у Ковалівку, подивіться, у нас уже є електростанція, до нас їдуть авто, як у Станіслав, так багато. На цьому я кінчаю… Хай живе вождь і учитель трудящих всього світу товариш Сталін! (Бурхливі оплески)».
Як свідчать публікації у “Прикарпатській правді”, уся сила радянської пропаганди у той час була спрямована на те, щоб продемонструвати високу активність широких мас на перших повоєнних виборах та засвідчити прихильність населення до комуністичного режиму. Як від васалів у часи феодалізму, від жителів набутих Радянським Союзом територій вимагався прояв найвищої любові до партії та її вождя, “друга усіх трудящих” товариша Сталіна.
Це чимось нагадувало право першої шлюбної ночі, коли збори трудових колективів, профспілкових та партійних організацій, сходи селян одноголосно висували своїм “першим всенародним кандидатом у депутати” Верховної Ради СРСР “великого вождя, мудрого учителя, організатора і натхненника історичних перемог Йосифа Віссаріоновича Сталіна”.
…10 лютого 1946 року вибори до Верховної Ради СРСР на Галичині таки відбулися. Якщо вірити тодішнім газетам, явка виборців в УРСР склала 99, 84 відсотка. Усі голосували, ясна річ, за блок комуністів і безпартійних (іншого просто не було).  Підтримка єдиноправильних кандидатів була такою великою, що, як стверджувала “Прикарпатська правда”, на Надвірнянщині на виборчі дільниці зявилися навіть… бандерівці.
“В селі Лойова першим проголосував 87-річний Качаровський Михайло Іванович, — йдеться у газетній замітці. — В цьому ж селі до виборчої дільниці в день виборів прийшли з повинною 5 бандитів: Наливайко Матвій Миколайович (псевдонім “Гайдамака”), Романюк Михайло Павлович (”Мороз”), Хопта Юрко Петрович (”Хмара”), Наливайко Іван Матвійович (”Сірко”), Наливайко Федір Степанович (”Ліщина”). Вони принесли і здали виборчій комісії свою зброю”.
Про те, що на виборчих дільницях у 1946 році справді були арештанти, свідчить також інформація із повстанських архівів. Щоб забезпечити явку виборців, каральні органи НКВС зганяли на виборчі дільниці людей примусово, під дулами автоматів. Декого арештовували і доставляли на вибори під конвоєм (про таких, мабуть, і написала радянська газета). Оскільки вибори відбувалися в неділю, то військові вривалися у церкви і припиняли богослужіння, виганяючи людей з храму на голосування. В окремих місцях, щоб дезорганізувати вибори, відділи УПА нападали на військові гарнізони, але ті ще напередодні були підкріплені важкою бронетехнікою, тож особливих успіхів повстанцям досягти не вдалося. Зрештою вибори під кулями закінчилися так, як і потрібно було їх організаторам. Бо, як справедливо зауважив товариш Сталін, на виборах перемагає не той, хто голосує, а той хто рахує голоси.

Юрій Тимощук, журналіст