Четвер, 23.05.2024, 17:35:40

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2022 » Січень » 19 » Вишиванка як паспорт. Чому треба відвідати новий музей у Франківську
22:47:21
Вишиванка як паспорт. Чому треба відвідати новий музей у Франківську

Минулого тижня в Івано-Франківську відкрився Музей українського одягу та побуту. Його створили «сестри за шлюбом» – Любов Дрогомирецька та її невістка Олена Яцинович.

Музей відкрили в магазині та арт-просторі «Тобівка» – місці, присвяченому українській вишивці, пише Репортер.

Одяг, прялки й тарілки

Тобівка – це невелика шкіряна чоловіча сумка, елемент гуцульського строю. На першому поверсі у приміщенні неподалік ратуші – крамничка рукоділля. На другому – майстерня вишитого одягу та шоу-рум українських дизайнерів. А на третьому поверсі – творчий простір і новий музей.

Експонати родина Любові Дрогомирецької збирала десь 10 років.

«Починали ми з мамою, потім долучилися й решта членів родини, – розповідає Любов. – Але родинний експонат тут лише один – сорочка моєї бабці. А все решта – хотілося знайти для себе щось гарне й автентичне. Тоді багато стародавніх речей продавалися на фестивалях, базарах. Тож, купували одну, другу, третю…».

З часом виникла ідея зробити музей. По-перше, весь дім був заповнений українським традиційним одягом. По-друге – щоб показати іншим те, на що вже встигли надивитися самі. Зараз у колекції музею є 150 чоловічих сорочок і десь 500 жіночих. Якщо рахувати разом з аксесуарами, взуттям, то близько 1500 експонатів. Є спідниці, плахти, запаски, жилети, жупани. А ще – предмети побуту.

«У нас є колекція швейних машинок, прасок, тарілок – гуцульські, бойківські польські, австро-угорські, румунські. Це все, що було в хатах наших предків, – показує Олена Яцинович. – Старі скрині, які колись мали бути наповнені вишитим одягом – чим більше, тим краща наречена. Є гуцульський стіл 1905 року, креденс. Є речі й від наших бабусь та дідусів. Ось скриня з моєї родини. Гуцульська, проста – рід був небагатий».

Ще є дві повністю різьблені дерев’яні колиски для дитини. Але в основному намагалися збирати все, що стосується текстилю: прялки, моталки, пралки, корита, ковші.

Щодо аксесуарів, то головний експонат музею – це таки тобівка. До того ж, рідкісна, із зображеним тризубом.

Орнамент творили роками

Але основне в музеї – це таки сорочки. З різними орнаментами, кольорами, тканинами й практично з усієї України.

«Найбільше – із західного регіону, – каже Любов Дрогомирецька. – Широко представлене Прикарпаття. Також є Борщівський регіон Тернопільщини, є Львівщина, Волинь. Маємо сорочки з Полісся, Чернігівщини, Полтавщини, Житомирщини, Вінниччини. Інші області представлені поодинокими експонатами».

За словами жінки, вона не дуже вірить у змісти, які вкладали майстрині у візерунки. Кожна вишивала те, що їй подобалося. Мода відрізнялася у кожному селі. Вишиванка була свого роду паспортом – за візерунком і кольоровою гамою можна було визначити, звідки людина.

А тепер зібрані в колекції вишиті сорочки допомагають сучасним майстриням створювати унікальні речі на замовлення модниць.

«Дуже багато людей приходять у магазин, бо хочуть вишити сорочку. Кажуть, в інтернеті побачила схему. А як ту схему відшити, як та сорочка має виглядати – не знають, – говорить Любов Дрогомирецька. – Одна справа – фотографія в мережі. А інше діло – відчути, яка та енергетика та яка саме сорочка називається українською. Бо зараз інтернет заповнений вишиванками, де використовують дизайн, орнаменти й колористику інших країн, а їх представляють як українську вишивку. Але ми – не єдина нація, хто прикрашав свій одяг вишивкою. Тому різницю треба чітко розуміти».

Любов та Олена також вишивають. Улюблену техніку не називають – їх є багато. За словами Олени, останнім часом їй подобається вишивати колодочкою. А от вишивку хрестиком називають однією із найскладніших, незважаючи на популярність.

«Взяти будь-яку старовинну сорочку – наскільки грамотно підібрані й розташовані візерунки, кольори, нитки, – говорить Дрогомирецька. – Це створювалося не один день і не один рік. Через численні повтори одного й того самого візерунки, куди кожен додавав щось своє, створювався комплексний витвір, який зараз дуже важко придумати. Скільки б авторських сучасних схем ми не брали – воно хоч і знаходить свого покупця, але немає такого, щоб кожному подобався».

Зараз в ательє «Тобівки» не використовують давніх тканин, які носили наші предки. Зате кажуть: тепер матеріали не гірші.

«Нині є дуже якісні матеріали, які ми отримуємо з Німеччини, Італії. Вони повністю заміняють стародавнє полотно, відповідають характеристикам, зовнішньому вигляду, стійкості, – каже Любов Дрогомирецька. – У сучасному світі хочеться поносити вишиванку, а потім кинути її в машинку й попрати. Тож це полотно відповідає вимогам сучасного світу».

Сорочка має бути дорога

Крім того, у просторі планують проводити майстер-класи та курси вишивальної майстерності. Планують розпочати з березня.

«У школі вишивки має бути цікаво і тим, хто тільки вчиться, починає, і тим, вже вміє вишивати. Бо ми будемо запрошувати відомих майстринь, які будуть навчати старовинним кроям, технікам, – розказує Олена Яцинович. – Будуть і майстер-класи, і курси. Зараз складаємо розклад. Наприклад, із Києва приїде майстриня, яка проведе майстер-класи про крої сорочок, створення гуцульського одягу – гуні. Ще буде майстер-клас з набирання намиста. Крім того, проводитимемо запис на курси вишивальної майстерності».

Також у «Тобівці» з грудня проходять курси для дітей. Їм розвивають моторику, навчають шити голкою – готують до вишивання. Приходять малі різного віку.

А сам музей уже відкритий. Ціна вхідного квитка – 50 грн, дитячого – 25 грн. З 1 лютого можна буде розраховуватися карткою «ЄПідтримка». Можна й замовити екскурсію українською (200 грн) або англійською (300 грн). «Тобівка» відкрита у будні з 09:00 до 19:00, у суботу – з 09:00 до 17:00, у неділю – з 11:00 до 17:00.

За словами майстринь, зараз культура вишиванки трохи відроджується. Колись в Україні вишивку носили переважно в селі, бо містяни орієнтувалися більше на європейські модні тенденції.

«Зараз все більше приходить розуміння того, що саме це є українською ідентичністю. Її зберегло саме село, – каже Любов. – Тепер ця культура повертається в місто. До нас в ательє приходять різні клієнти. Хтось, хоч і називається патріотом, а не любить вишиванок. Хтось хоче чогось дуже сучасного. Але найчастіше, чим людина освіченіша, тим краще вона розуміє, для чого їй ця сорочка. І тим частіше обирає класичну, автентичну, зроблену так, як у давнину. Є розуміння того, що цей виріб має бути дорогий, а не за кілька сотень гривень на базарі – просто, щоб бути як усі. Як колись – щоб купити намисто, продавали одну а то й дві корови».

Ольга Романська


Переглядів: 147 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024