Працюючи над документами Армії Української Народної Республіки, часто доводиться звертатись за допомогою до сільських рад різних областей, їздити у краєзнавчі експедиції. Мета таких подорожей -пошук додаткової інформації. Питання прості: «Що відомо про односельця...?», «Що чули про такі події?». Майже в усіх випадках місцеві дослідники та старожили стинають плечима. Та й що може знати старенька бабуся чи дідусь про події 1917-1921 рр.? У кращому разі пригадують лихоліття Другої світової війни. Про боротьбу Армії УНР не розповідали ні в школі, ні в церкві. Батьки боялись говорити на цю тему в присутності малих дітей. Раптом бовтне де не треба? Однак, трапляються і щасливі випадки. Тоді, вхопившись за ниточку, починаєш розплутувати клубок таємниць. Про один з таких щасливих випадків піде мова нижче. У грудні 2011 року, сидячи в читальній залі Центрального державного архіву вищих органів влади та управління, автор переглядав рапорти та звіти старшин 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Серед сотень різних документів увагу привернув маленький клаптик паперу за підписом командира бригади. Це був рапорт про бій, який мав місце 28 серпня 1920 року поблизу села Комарівка на Дністрі. У документі йшлося про те, що вояки Кінної штабової сотні 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії найкращим чином проявили себе у бою з більшовиками. За результатами запеклої рубанини українці лишили в полі 18-ть ворожих трупів. Втрати уенерівців становили: двоє вбитих та четверо ранених. Вбиті: козак Андрій Марчак і Єрмолаєв. Ранені: хорунжі Василь Кривла, Тихон Хилюк, Кость Пашкевич і сотник Віроцький. Опір штабової кінної сотні був настільки потужним, що того спекотного дня росіяни так і не змогли форсувати Дністер в районі Комарівки. Козаки перенесли поранених через річку. Зупинились у місті Нижнів (тепер село Тлумацького району Івано-Франківської області). Ще один знайдений документ пролив світло на долю ранених. Наступного дня, 29 серпня 1920 року, поранений в бою хорунжий Хилюк помер. Поховали українського старшину з військовими почестями на міському греко-католицькому цвинтарі. Місяцем пізніше вдалось відшукати документ, який спонукав дослідника залишити Київ та вирушити на Івано-Франківщину. Цим документом була реєстраційна картка хорунжого Кінної сотні штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР Тихона Хилюка. Знахідка розкрила подробиці біографії небіжчика. У лютому 2012-го пошуки інформації про загиблого старшину приводять до Нижнева. Цей населений пункт знаходиться на франківському березі Дністра, на іншій стороні – Тернопільщина. Отже, Хилюк дав останній свій бій саме на тернопільському боці річки. Комарівку та Нижнів розділяють 10 км асфальтованої дороги. У центрі села - сільська рада. Секретар сільради уважно вислуховує історію про українського вояка, радить звернутися до старожилів. Десять хвилин перебування в сільраді і маємо список найстаріших нижнівців з їх іменами та адресами. Рухаємось за списком. П’ять годин спілкування і жодних результатів. Найстаріші мешканки села Параска Гречин та Параска Киркуш ні сном, ні духом про хорунжого Хилюка. Та що там хорунжий, бабці не чули про серпневі бої на Дністрі у 1920 році, коли декілька тисяч воїнів Армії УНР зійшлись у боротьбі з військами більшовицької Росії. Батьки просто боялись переповідати своїм дітям про такі події. До сутінків лишається менше трьох годин. Пошуки переносяться на місцеве греко-католицьке кладовище. Ціль – відшукати хрест з написом «Тихон Хилюк». За три години вдається оглянути всі пам’ятники – знову без результатів. Насамкінець звертаємось до парафіянки місцевої церкви, що мешкає неподалік від цвинтаря. Радить поговорити з сільським краєзнавцем Дмитром Лупипсівим. Розмова з паном Дмитром дає свої результати. Вражений знахідками у київських архівах, сільський історик складає новий список нижнівських старожилів, включно з тими, які нині мешкають за межами села. Протягом тижня Дмитро Лупипсів опитує десятки людей. Один дідусь розповів, що ще малим чув від тата історію про «похорон східняка-петлюрівця у Нижневі». Однак обережний батько ніколи не показував синові «української могили». Відомо лише те, що Хилюка поховали на військовому секторі кладовища, поруч з могилами воїнів Російської імператорської та Австро-Угорської армій. За совєтів всі військові поховання були розорані. Серед знищених могил і поховання хорунжого Хилюка. Нижнівська нитка пошуків уривається. Але ж є ще один шлях – пошукати у рідному селі Хилюка – в Гурівцях. Досить швидко, за посередництвом сільської ради, вдається знайти краєзнавицю пані Ольгу Полонську. Ця жінка опитує декілька десятків односельців і навіть збирає сільське віче, на якому зачитує біографію вояка-односельця. Невдовзі поталанило з’ясувати цілий ряд подробиць про людину, яка поклала своє життя за незалежність УНР. Всі наявні елементи мозаїки утворюють єдине ціле. Тихін Феофанович Хилюк народився у 1883 році в селі Гурівці Бердичівського повіту Київської губернії (тепер село Гурівці Козятинського району Вінницької області). Родина Хилюків була заможною. Батько мав власного вітряка та добротну хату у Галасаївому кутку Гурівців. У господарстві допомагали троє синів: Юстин, Омелько та Тихін. Коли в селі занепала стара дерев’яна церква (1735 року будівництва) Феофан Хилюк виступив з ініціативою зведення нової. Відтак Феофан став церковним старостою у відродженому храмі. Тихін закінчив вищу початкову школу. 5 березня 1920 р. вступив до Окремого відділу ім. Івана Сірка Армії УНР на посаду молодшого старшини кулеметної ватаги. З травня 1920 р. продовжив службу в Кінній сотні штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Учасник боїв з більшовиками в травні 1920 року за оборонну лінію Ямпіль-Чернівці. Від травня 1920 року і аж до самої гибелі брав участь в усіх бойових діях 8-ї бригади 3-ї Залізної дивізії. Під час спроб 1-ї Кінної армії Будьонного форсувати Дністер (Армія УНР утримувала 100-кілометрову ділянку фронту вздовж річки) проявив себе як хоробрий старшина. В одному з таких боїв, який мав місце 28 серпня 1920 року поблизу села Комарівка (тепер Тернопільська область), пішов в атаку на червоних. На відтинку хорунжого Хилюка вісімнадцять більшовиків загинуло під українськими шаблями. Сам Хилюк отримав важке поранення. Козаки перенесли Тихона через річку. Зупинились у місті Нижнів (тепер село Тлумацького району Івано-Франківської області). Наступного дня, 29 серпня, хорунжий Хилюк помер. Поховали українського старшину з військовими почестями на міському цвинтарі. Після Другої Світової війни його могила, в числі інших військових поховань, була знищена комуністами. Мав дружину та четверо дітей. Подальша доля родини невідома. За дивним збігом обставин племінник хорунжого, (син Юстина Хилюка) Петро Хилюк став членом КП(б)У. Коли в післявоєнні роки голова гурівського колгоспу вирішив розорати один з місцевих цвинтарів, Петро приїхав до рідного села та здійняв великий скандал. Чи знав Петро Хилюк про долю свого дядька-петлюрівця? Інший брат Тихона Хилюка також мав дітей. Зокрема у Гурівцях мешкав онук Омелька Хилюка Олександр Нестерук. Яка доля дружини та дітей самого Тихона Хилюка? Де оселилась вдова? Чи повернулась вона до Радянської України чи емігрувала? Доля хорунжого Хилюка є типовою для тисяч українських родин. Однак лише в окремих випадках вдається скласти біографію загиблого воїна. Чи зможе Хилюк посісти гідне місце в історії свого села? Чи перейменують на його честь одну з вулиць, поставлять пам’ятник чи відкриють меморіальну дшку? Відповіді на ці питання повинен дати кожен з нас, адже йдеться не про окреме село і не про окрему військову могилу. Мова йде про наш цивілізаційний вибір. Якщо вам відома будь-яка інформація про нащадків хорунжого Кінної сотні штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР Тихона Хилюка – відгукніться за адресою: heroic.spirit[at]gmail[dot]com Павло Подобєд | 
