Коли ще не було автомобілів, роль таксі виконували фіакри – коляски з кіньми. Вони гуртувались у кількох визначених для цього місцях – навпроти теперішнього готелю «Дністер», біля пасажу Гартенбергів, на початку Бельведерської та ще на парі «парковок».
Та найбільш «хлібною» стоянкою вважалася площа перед вокзалом, його тоді називали колійовим двірцем. На старій австрійській поштівці видно величезну чергу кінних екіпажів, яка викликає повагу до залізничного сполучення Станиславова.
Австрійців змінили поляки, але фірмани й надалі возили клієнтів, незважаючи на те, що в 1934 році у місті вже було й 68 таксомоторів. Не зникли фіакри і за німецької окупації, однак тепер вони возили пасажирів за новими правилами.
Позачергово обслуговували стовідсоткових німців – тих, що з Фатерлянду. За ними йшли фольксдойчі (етнічні ні ... Читати далі »

Наприкінці ХІХ століття одним із найзаможніших людей Станиславова був Касель Кіслер — керівник ортодоксальної єврейської громади міста. Йому належали кілька кам’яниць, зокрема й двоповерховий готель «Цент­ральний», що на розі теперішніх Шевченка і Січових Стрільців. Перший раз заклад згадується у 1890 році.
У 1912 році Кіслер продав будинок і ділянку греко-католицькій капітулі (дорадчий орган при єпископі, що складається з представників вищого духовного сану). Духовні отці розпочали зведення великого прибуткового будинку, доручивши розробляти проект модному архітектору Фредерику Янушу. Старий готель зруйнували.
А восени наступного року будову завершили. В центрі міста постала імпозантна чотириповерхова кам’яниця з двома парадними фасадами, великими мансардними приміщеннями та елегантною вежею із годинником. Неповторності їй придала колонад ... Читати далі »

– У Коломиї поховано сім цадиків, тобто святих, шість з яких – на цвинтарі по вулиці Оренштайна. В Умані похований лише один такий святий. Розумієте, що для нас означає це місце? – наголошує голова Коломийської єврейської громади Яків Заліщикер і вказує на міський сквер з боку вулиці Петлюри.
Минулого тижня, як пояснює пан Яків, всі входи до скверу були на замку, бо днями планують розпочати реалізацію проекту благоустрою меморіального комплексу.
У четвер, 17 вересня, у соцмережах коломияни почали бити на сполох: міський сквер, який простягається від вулиці Петлюри до міського озера – зачинений. Звичне місце відпочинку коломиян, а для мешканців вул. Леонтовича цей парк ще й значно коротить шлях з дому до роботи і навпаки.
Люди, які того дня навідалися до парку, побачили оголошення на аркуші формату А4 такого змісту: «У зв’язку з роб ... Читати далі »

Боротьба наших краян у ХХ ст. за власну державність вивела на історичну авансцену цілу плеяду непересічних постатей, які своїм життям творили Україну. Однією з таких був видатний тлумачанин державотворець, доктор права, галицький адвокат, просвітянин, посол Галицького сейму та Польського сенату, голова Української радикальної партії, міністр ЗУНР Іван Макух. 17 вересня відзначили його 143-тю річницю від дня народження.
Іван Макух — людина складної долі, сповненої злетів та падінь, яка залишила помітний слід в історії нашого краю й України. Нагадаємо, що він відкрив власну адвокатську канцелярію в Товмачі 1 січня 1907 р. На той час у Галичині було доволі мало адвокатів, які б відстоювали українські інтереси в судах. За короткий період Макух здобуває авторитет серед місцевого населення й розширює свою правничу діяльність. А ще його оселя також стає місцем зборів громадсько-п ... Читати далі »

Його біографія — а це життєпис одного з найкращих українських командирів оперативно-тактичної ланки доби початку визвольної боротьби — нагадує пригодницький роман. Немає сумніву, що у США вона могла би стати основою для створення голлівудського блокбастера. Активна участь у Першій світовій на різних командних посадах у Легіоні українських січових стрільців (УСС), у бойових діях на теренах Галичини й центральної України протягом 1918—1920 рр., полони і втечі, робота в Галицькому бюро при РКП(б) у Москві й резидентурі радянської розвідки за кордоном, загибель на Соловках — це далеко не повний перелік життєвих віх цієї людини. Але водночас в її долі — й надто багато загадок і таємниць... 
Так деякі дослідники української історії XX століття пишуть про вихідця із сучасної Верховини — Осипа Букшованого (псевдо — О. іванович), відомо ... Читати далі »

Ще 1972 року облвиконком своїм рішенням затвердив перелік об’єктів міста Коломиї, які перебувають на державному обліку, тобто пам’ятки історії та монументального мистецтва місцевого значення. Їх 35. Крім пам’яток місцевого значення були ще дві пам’ятки національного значення: церква Благовіщення та дзвіниця цієї церкви. Щоправда, в той час не було великої потреби щось робити з цими пам’ятками. Як-не-як, місто було радянське і основний наголос робився на промисловому потенціалі та виробничій перспективі. А туристів у період СРСР до Коломиї не допускали.
Тому місто залишалося сірим, невиразним, хоча будівлі ніхто не нищив. Натомість появилися еклектичні моменти в нашій міській забудові. Мов Пилип з конопель вигулькували споруди соцреалізму — пошта, універмаг «Коломия», будинок побуту, будинок торгівлі, які створювали міську дисгармон ... Читати далі »

У Галицькому районі відбулися українсько-польські урочистості в селі Дитятин, де у вересні 1920 року точилася битва 8-ї кавалерійської дивізії та 123-ої бригади червоних козаків під командуванням Примакова з 4-ою батареєю 1-го польського полку гірської артилерії під командуванням капітана Зайонца. В результаті бою загинуло 97 вояків.
У пам’ятних заходах взяли участь представники польського уряду, сейму, генерального консульства Республіки Польща у Львові, а також офіційних урядових, представницьких та культурних громадських кіл України та Польщі, священики римо-католицької, греко-католицької та православної церков, жителі села Дитятин, повідомляють ”Вікна” з посиланням на прес-службу Галицької РДА.
Серед почесних гостей — Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Генріх Літвін. Районну владу представляли голова райдержадміністрації Ярослав Бартк ... Читати далі »

У відділі краєзнавчої літератури обласної універсальної бібліотеки ім. І.Франка в рамках циклу „Краєзнавство Івано-Франківщини в іменах” функціонує книжкова виставка „Михайло Паньків: етнограф, музеєзнавець, громадський діяч”, присвячена 75-літтю від дня народження відомого краєзнавця, кандидата історичних наук, заслуженого працівника куль¬тури України, лауреата обласної премії ім. І. Вагилевича.
Народився Михайло Паньків у селі Вербівці Городенківського р-ну. Закінчив Снятинський культурно-освітній технікум, Івано-Франківський педагогічний інститут. Впродовж багатьох років був директором Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею, нині викладає етнологію в Прикарпатському національному університеті. 
Михайло Паньків є дослідником матеріальної і духовної культури Покуття, історії окремих населених пунктів. Він був організатором створе ... Читати далі »

Під такою назвою в Яремчі на території Карпатського національного природного парку відкрили перший в області унікальний парк-музей просто неба, де представлено точні міні-копії найвизначніших пам’яток архітектури і цікавинок Яремчанщини та Верховинщини. Це церква-корабель, залізниця з мостами-віадуками, обсерваторія на горі Піп-Івані, збудований без жодного цвяха ресторан «Гуцульщина», хата-рражда та ін. Проект втілили в життя ГО «Центр соціальних та ділових ініціатив» і Карпатський НПП.
За словами екскурсовода Андрія Василіва, який працює у парку-музею, ця туристична атракція передовсім має освітньо-пізнавальну функцію. Саме тут відвідувачі більше дізнаватимуться про історію, культуру, традиції, побут гуцулів. Оглянувши ті чи інші цікаві об’єкти в мініатюрі, довідавшись про їхню унікальність, відвідувачі зможуть податися до них і побачити їх ... Читати далі »

«Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу»
(Квітка Цісик про другу записану збірку пісень «Два кольори»)
Вона завжди мріяла жити в Україні, але була тут всього один раз. Її добре знав і чув весь світ, американці навіть підрахували, що голос Квітки Цісик лунав 22 мільярди разів в різних радіоефірах, з екранів кінотеатрів, на телебаченні. Згодом вона прийшла і до нас - унікальним сопрано зазвучали у її виконанні «Два кольори», «Я піду в далекі гори», «Чорнобривці». 
Незважаючи на всесвітню славу, ім’я Квітки Цісик, на жаль, малознане в Україні. Щоб вшанувати пам'ять американської співачки українського походження, яка зачарувала світ українською піснею і водночас популяризувати рідну пісню та ... Читати далі »

28 серпня у мальовничому селі Лолин Долинського району розпочалось літературно-мистецьке свято Франкової поезії. Місце проведення вибрано не випадково - Лолин називають столицею Франкового серця, адже тут жила Ольга Рошкевич – його перше кохання.                                        
Щорічно Франкові читання збирають відомих письменників, поетів, прозаїків, журналістів та інших поціновувачів творчості Великого Каменяра. «Не можна не схилитись в довічній пошані перед невпокійливим розумом Генія, перед тими роботящими руками, які так невсипущо, так самозречно, до самого скону трудилися задля України, задля свого народу, - з такими словами звернувся до присутніх у вітальному виступі директор Івано-Франківського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, ... Читати далі »

Уже 10 рік у Івано-Франківську функціонує «Музей родинних професій». Авторство такого музею належить краєзнавцю, репортеру, лауреату багатьох премій, заслуженому журналістові України – Фабриці Роману Михайловичу. Ідею Роман Михайлович побачив уві сні, а через рік втілив її в життя.
Девіз музею від "Від плуга до комп’ютера". Музейна експозиція розповідає про 150 родинних професій за останні двісті років. Були в родині свої пасічники й архітектори, залізничники й вчителі, ковалі й лікарі, будівельники та геологи, шахтарі й музиканти, а ще агрономи, зоотехніки,  садоводи…
Музей особливо цікавий і захоплюючий своїм розмаїттям представлених експозицій, предметів багатьох професій і захоплень родини Фабрики Р.М. За визнанням журналу «Фокус» творіння Романа Фабрики входить в п’ятірку музеї України в яких не занудьгує ... Читати далі »

У серпні цього року з нагоди 75-річчя від дня народження краєзнавця, письменника, поета, фольклориста, історика, теоретика української літератури та етнокультури, пресознавця, педагога, академіка Володимира Качкана в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І.Франка та обласній бібліотеці для юнацтва було представлено розгорнуту бібліотечну виставку «Творчі береги й духовні обереги В. Качкана».
На виставці були представлені монографічні серіали, що є основним в цьому напрямку: «Українське народознавство в іменах», «Хай святиться ім’я твоє: історія української літератури і культури в персоналіях (ХVІІІ – XXI ст.)», «Віщі знаки думки, серця і руки: Антологія українського автографа», «Постаті», «Сповідь душі: Ярема Гоян в ограненні часу», вибір праць у 3-х томах «На гр ... Читати далі »

16 вересня 2015 року в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулася презентація нових видань вченого і письменника Володимира Качкана, які вийшли з нагоди його 75-літнього ювілею.
Модератор презентації «Золотожнив'я Володимира Качкана»  – краєзнавець, доктор мистецтвознавства, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Ганна Карась зробила детальний аналіз видань, які побачили світ до поважного ювілею вченого. Йшлося й про найновіше видання академіка - третій том серії «Віщі знаки думки, серця, і руки. Антологія українського автографа».
Ганна Василівна також розповіла про творчий доробок Володимира Качкана - нову поетичну збірку «Афіші сонця: Картки любові» та друге видання ліричного роману у новелах «Небесія».
Привітали пана академіка з ювілеєм та виходом н ... Читати далі »

Ламали двері, трощили меблі
На початку 1903 року до Станиславова привезли 200 в’язнів зі Львова, які були замішані у тамтешніх заворушеннях. Розмістили їх в Діброві, для цього виділили окреме крило. Втім львів’яни не заспокоїлись і почали активно підбивати місцевих в’язнів на бунт. І виявилися вони – чудовими агітаторами.
У суботу, 11 січня, в’язні чемно відпрацювали у кравецьких і столярн ... Читати далі »

Ті франківці, кому за тридцять і більше, напевно, добре пам’ятають космічну ракету, що колись стояла перед Вір­менською церквою. Тоді там був музей релігії і атеїзму. Цей експонат мав ілюструвати досягнення сучасної інженерії, наукової думки, а екскурсоводи постійно наголошували, що, мовляв, на орбіті жоден із космонавтів Бога не бачив…
Місцеві казали, що та ракета не справжня – звичайний муляж, виготовлений на локомотиворемонтному заводі. Однак відомий у місті фотограф Любомир Стасів стверджував, що то таки ракета (чи тренувальна капсула), яку Франківську подарував космонавт Георгій Береговий. Пізніше цю версію підтвердив ще один старожил – Богдан Кудлак – який тоді навчався у музичній школі біля Вір­менської церкви. Він згадує, що звідкись привезли величезний дерев’яний ящик, який довго лежав під стіною музею. Потім його розламали, ... Читати далі »

Було вже далеко після полудня, коли з криївки в лісі поблизу села Глибокого на Богородчанщині вийшло троє повстанців. Вони — ройовий, провідник кущової ОУН, уродженець с. Глибокого Іван Черевко, або ж вістун «Сорока», разом з побратимами «Сергієм», уродженцем с. Грабівки на Калущині, та «Стрілою» із с. Горохолини на Богородчанщині — вирушили до с. Глибокого на зустріч зі станичним. Дорогою вирішили заглянути до с. Лесівки. На околиці лісу, в урочищі «Під козацьким», сестри Марія та Юстина Каратніцькі жали овес на власній ниві. Ласкаве сонце, віддаючи своє тепло, заходило за ліс. До речі, вівсяні жнива на Богородчанщині 1949 року видали дорідний урожай. 
Роззирнувшись навкруги та переконавшись, що небезпеки немає, повстанці вийшли з-за крайніх дерев і наблизилися до дівчат. «Бог у поміч!», — побажа ... Читати далі »

11 вересня  на території навчально-курсового комбінату НГВУ «Надвірнанафтогаз» урочисто відкрили і освятили анотаційні дошки видатному українцю, міністру геології Української РСР, вченому, громадському діячу, почесному президенту Спілки геологів України, неординарній особистості  Петру Шпаку та краєзнавцю Надвірнянщини, педагогу, лауреату районної премії ім. Н. Попович, обласної ім. І. Вагилевича, премії ім. В. Полєка Михайлові Максим`юку. На урочисте відкриття завітали голова районної  державної адміністрації Олександр Кеніз, голова районної ради Василь Попович, міський голова Зіновій Андрійович,  родичі та друзі. Відкриття анотаційних дошок було ініційоване керівництвом НГВУ «Надвірнанафтогаз». Захід розпочався із виконання Державного Гімну України. Після ... Читати далі »

В’язниця на тисячу українців
За Австрії Станиславів був повітовим містом, тож мусив мати повітові інституції – староство, суд, скарбову дирекцію і… в’язницю. Вона містилась у колишньому монастирі тринітарів (Старозамкова, 2), була затісною й не відповідала багатьом вимогам пенітенціарної системи. Тому уряд постановив збудувати нову тюрму. Для цього викупили велику земельну ділянку на південно-західній околиці міста. У 1878 році до Станиславова надіслали проект авторства віденського архітектора Франца Мауруса.
... Читати далі »

Щоб там не казали про золоті часи «бабці Австрії», сьогодні суспільство значно гуманніше. Наприклад, щодо безпритульних псів. Сьогодні їх уже просто так не вбивають – стерилізують, вішають на вуха бірки, волонтери збирають кошти на притулки для них, годують, шукають їм хазяїв.
За Австрії все було жорсткіше. На початку ХХ століття Станиславів мав серйозну проблему – зграї бродячих псів, які хворіли на сказ, вешталися містом, кусали один одного, людей, навіть малих дітей. Було й кілька летальних випадків.
Магістрат і староство наказали усіх безпритульних псів відловити й забити. Свійських песиків, яких покусали бродячі, – теж. Господарям чотирилапих дозволялось виводити їх у місто лише на повідку і в наморднику. При перших ознаках сказу в домашнього улюбленця – негайно повідомити магістрат. Вхід до громадських закладів із псами суворо забо ... Читати далі »

З 25 по 27 серпня в місті Івано-Франківську під гаслом «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом»  проходила  шоста сесія Патріаршого Собору Української греко-католицької церкви, участь в якій взяли 250 делегатів із 57 країн світу.
До заходів з  підготовки Собору  долучилися й науковці Національного заповідника «Давній Галич», які при підтримці Івано-Франківської Архієпархії, зокрема отців Олега Каськіва та Віталія Федуна, від імені Архієпископа та Митрополита Івано-Франківського Кир Володимира Війтишина отримали близько семи десятків особистих речей єпископів Павла Василика, Софрона Мудрого, Миколи Сімкайла та правлячого Архієрея Коломийсько-Чернівецького владики Василія Івасюка.
Матеріальні цінності було передано відділу історії церкви Музею історії Галича і на їх основі розширено та поновлено експозицію в розділі су ... Читати далі »

За Австрії призов був територіальним і кожен полк мав «свій» округ, звідки черпав поповнення. До Станиславівського циркулю ще з початку ХІХ століття був приписаний 58 полк інфантерії (піхоти).
Але у Станиславові перебував не цілий полк, а лише запасний батальйон, де виш­колювали рекрутів, аби потім «розпихати» по інших підрозділах. У 1820-х для нього звели муровані казарми на Заболотівському передмісті. Вони стояли на ґрунтах якогось Швайковського, чию землю викупили для будови.
Згодом старі казарми занепали. Від 1877 року виникає жваве листування між командуванням 58 полку і станиславівським магістратом щодо розширення площ для переведення до міста інших батальйонів. Листування тривало цілих 10 років – проекти, що пропонував магістрат, не задовольняли військових. Нарешті влітку 1887-го все узгодили й наступного року закипіла будова. Між З ... Читати далі »

Є у Галичі вулиця Караїмська, яка пам’ятає княже місто ще з ХІІІ століття. Вулиця є, а караїми, які її заселяли споконвіків, уже відійшли в історію. Тільки пам’ять про них стереже і передає дітям останній караїм Галича, 75-річний Шимон Морткович. З балкона його квартири на третьому поверсі відкривається панорама вулиці Караїмської.
Шимону Мортковичу нелегко дається розповідь. Він поринає у прекрасний і багатий світ караїмів, якого вже нема. Згадує батьків, які померли досить рано – до 60 років. Мама Марія, з дому Ешвович, жила спочатку на Залукві. Батько Мойсей (Моньо) працював машиністом на паровозі, робив у колгоспі. Мама була кравчинею, але під кінець життя втратила зір. Шимона із старшим братом «куди могли, туди давали»: Йосифа виховувала тітка в Залукві, мамина сестра, а Шимона – тітка по татові Ліна Іцкович, пише ”Галицький кореспо ... Читати далі »

Місто Галич, ріка Дністер та судноплавство впродовж багатьох століть були взаємопов’язаними поняттями. З давніх – давен люди старалися освоювати ріку – як для приватних, так і для промислових потреб. Період Австро – Угорської імперії (1862 – 1918 рр.) є тим знаковим моментом, коли освоєнням ріки займалися забезпечені громадяни та різноманітні акціонерні товариства. Саме в той час ріку регулювали на просторі більше 300 км, організували вантажні та пасажирські перевезення, споруджували річковий порт. 
Розвитку судноплавства на Дністрі значно перешкодили Перша та Друга світові війни, проте судноплавство існувало на Дністрі поруч Галича і в період  ІІ Речі Посполитої (1918 – 1939 рр.) та за часів УРСР (1944 – 1991 рр.). На жаль, в період незалежності нашої держави в силу гідрологічних, економічних та політичних обставин судноплавст ... Читати далі »

«Ромео і Джульєтта»   по-станиславівськи
Образ романтичної пари, яку не змогла розлучити навіть смерть, дуже поширений у світовій літературі. В 1910 р. місто сколихнула історія, що, на жаль, зовсім не була плодом літературної фантазії. В одному зі станиславівських помешкань були знайде ... Читати далі »

Одним із напрямів господарчої діяльності митрополита Андрея був природоохоронний, що мав різні форми: раціональне ведення господарства; виявлення цінних природних об’єктів і проголошення їх заповідними; сприяння природоохоронній роботі національних наукових інституцій, освітніх закладів, громадських організацій; широкомасштабна пропаганда природоохоронних ідей. Насамперед старання митрополита зводилися до ррунтовної всебічної підтримки різноманітних наукових проектів за поданням провідних українських науковців. І значне місце у справі охорони природи в першій половині ХХ ст. займало збереження цінних природних об’єктів — цілих лісових масивів та окремих вікових дерев. УГКЦ на своїх землях у 20—30-х роках ХХ ст. організувала низку заповідників, першим з яких був кедровий заповідник біля с. Осмолоди в Горганах. 
А створенням у серпні 1934 р. на землях ... Читати далі »

Нинішніх Великодніх днів минуло два роки, як у переддень свого 92-ліття —14 квітня 2013-го відійшов у вічність Олександр  Карпенко — відомий вчений, доктор історичних наук, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. В українській історіографії він по праву займає вагоме місце як один з найавторитетніших дослідників проблематики Української революції 1917—1921 років і, зокрема, її органічної складової — національно-демократичної революції 1918 року на західноукраїнських землях, що привела до утворення ЗУНР.
Працюючи в середині 50-х років у Львові в інституті суспільних наук АН УРСР (нині інститут українознавства імені і. Крип’якевича НАН України), О. Карпенко опанував базові принципи наукового історичного пізнання, сформувався як професійний історик, захистив кандидатську дисертацію. Вагомий вплив на формування його на ... Читати далі »

Така сфера досліджень, як благочинна діяльність УГКЦ, все ще не знайшла свого історика. А тим часом вклад церкви в розбудову української науки і мистецтва, без сумніву, заслуговує монографічного опрацювання. 
В даній статті хочу розповісти про благочинну діяльність митрополита Андрея Шептицького на прикладах археології, зокрема, дослідження княжого Галича доктором археології Ярославом Пастернаком. Обидва тісно співпрацювали, починаючи з 1920-х років. Першою спільною працею цих двох визначних особистостей стали розкопки в катедрі Святого Юра у Львові. Митрополит Андрей Шептицький  спонсорував археологічні розкопки і в наступні роки. Найвагомішим результатом цих досліджень є, без сумніву, розкопки Ярослава Пастернака в стольному княжому граді Галичі. Як пише доктор Ярослав Пастернак: «Його ексцеленція митрополит Андрей Шептицький навесні 1934 р. поручив мені вести ... Читати далі »

Австрія
Перший поділ краю відбувся майже 250 років тому. Галичина саме увійшла до складу Габсбурзької (Австрійської) монархії. В серпні 1772 року цісарева Марія Терезія заявила про необхідність облаштування Галичини на зразок Чехії та Моравії. Наприкінці 1773 року територію провінції було поділено на 6 ... Читати далі »

Чимало знарядь давньої людини зібрала міжнародна польсько-українська експедиція з пошуку найдавніших цивілізацій у долині Дністра, яка протягом липня працювала в Галицькому районі. На запрошення її керівників до цієї роботи було залучено кафедру екології Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Отож в експедиції взяли участь і професори Олег та Ярослав Адаменки, доценти Денис Зорін, який керує практикою студентів-екологів на полігоні, та Лариса Міщенко, асистент Катерина Радловська, завідувач науково-навчальною лабораторією Микола Ногач та майбутні магістри з числа студентів.
Експедиція, яка за сприяння ректора іФНТУНГу Євстахія Крижанівського та проректора з науково-педагогічної роботи Олега Мандрика розмістилася на базі Дністровського протипаводкового полігону у с. Маріямполі, виконала розкопки на стоянках Маріямпіль-1 (старий кар’єр колишн ... Читати далі »