У Коломиї, на подвір’ї позаду ратуші, знайшли єврейські надгробки. Тут вони пролежали понад 70 років, ще з часів німецької окупації. Тепер їх треба перевезти на старий єврейський цвинтар і зробити там меморіальний комплекс. Адже нині на тому кладовищі засмагають коломияни, хоч і знають про історію цього місця.
Вулиця Лермонтова. Подвір’я позаду ратуші. Тут шість гаражів міської ради та маленьке кафе. Дорога й тротуар встелені асфальтом. День у день по єврейських надгробках ходили люди, їздили машини. Хтось, може, й знав, — чув від старожилів, інші й не здогадувалися. Доходили чутки й до голови єврейської громади Якова Заліщикера, однак точного місцезнаходження плит він не знав, а зривати асфальт наосліп не наважувався.
Надгробки й далі залишалися б під ногами, як би не поломка водопроводу тутешнього кафе. Міняли трубу і знайшли надгробну плиту. Почали знімати асфальт — виявили цілий склад надмогильних плит. Їх тут зо 200 штук. Лежать щільно в ряд прямо перед в’їздом у гаражі. А колись на цьому місці була військова пожежна частина.
«Під час Другої світової війни, — розповідає краєзнавець Василь Нагірний, — аби під важкими пожежними машинами не просідав ґрунт, німці звозили з єврейських кладовищ надгробні плити й викладали ними під’їзд до частини. А у радянський час їх просто залили асфальтом».
Зараз асфальт знімають, забирають звідти надгробки. Робітники працюють вже тиждень. Напруживши м’язи, чоловіки підіймають надмогильні плити. Зізнаються, робота не з легких. Їм удвох ледве-ледве вдається підняти одну з найменших. Її вага — 250 кг. А більші — то всі 400 кг. Деякі розсипаються, і з цим нічого не вдієш — десятки років у землі дають про себе знати. Це скеляста порода: червоний камінь і пісковик.
На плитах викарбувані уривки молитов, імена, дати. Літери вкриті золотистою фарбою. Написи робилися єврейською мовою їдиш, дублювалися польською та німецькою. «Зі-ге-ла-уп…», — читає Василь Нагірний напис на одній із плит та струшує залишки землі з дати (усі плити викладені написами донизу). Проглядається рік — 1880, напевно, дата смерті.
Саме дату смерті євреї завжди писали на надгробному камені, пояснює голова єврейської громади Яків Заліщикер, а дати народження могло й не бути.
«За нашою релігією, головний день у житті людини не народження, а смерть, — говорить Яків Заліщикер, — тому ми до мертвих ставимося краще, ніж до живих».
Голова єврейської громади займається перевезенням плит на кладовище. Каже, це встановлення історичної справедливості та елементарне наведення порядку, адже надгробки не можуть бути розкидані містом.
«Я думаю, коли ми заберемо плити з-під гаражів міської ради, тоді й відбудеться таке собі очищення місцевої влади, — каже пан Яків. — Адже досі вони черпали звідти негативну енергію, а тепер того не буде».
Єврейський цвинтар — кіркут — розташований неподалік ратуші. Яків Заліщикер показує дорогу. Дві хвилини ходьби — й ми на старовинному єврейському кладовищі. Однак, крім пам’ятного знаку, тут більше ніщо не нагадує місце поховань. Хіба що поодинокі залізні стовпці, які залишилися від огорожі. За радянських часів тут був спортмайданчик медичного училища. А зараз навколо — одні бур’яни.
А серед них жіночка літнього віку… ні, не схилила голову біля пам’ятного знаку… вона засмагає. Купальник, капелюх, рушник — усе, як треба. Її навіть наша поява не збентежила. Що тут єврейське кладовище, жінка знає, а засмагає, тому що мешкає поряд, далеко йти не треба, поляна яка-не-яка, а є. А ще щодня влаштовує на цьому місці ранкову пробіжку. І вона така не одна. Її сусідка ходить тут зранку по росі, ноги лікує.
Голова єврейської громади не звертає увагу на витівки місцевих. Планує якнайшвидше перевезти сюди усі знайдені плити та встановити меморіальний комплекс. Обгородити територію та зробити порядок. Частина надгробків уже тут. Ось якраз повз нас проїжджає вантажівка — привезли чергову партію надмогильних плит.
Потім будуть складати списки похованих. Адже люди й досі шукають своїх предків. «Дуже часто звертаються з-за кордону, з різних країн, — каже голова єврейської громади. — Війна розкидала людей по цілому світу».
Так, на днях Яків Заліщикер знайшов плиту прапрадіда одного американця на ім’я Краурт Гамер. Чоловік раніше приїздив у Коломию, шукав своїх предків. Однак хати, де родина мешкала вже давно не стало. Єдине, що залишилося, — надгробок.
Яків Заліщикер пригадує й історію своєї родини. У батька було шість сестер, двох розстріляли під Кишиневом, дві повернулися, а ще двох не могли знайти. Лише недавно дізналися, що одні родичі мешкають в Аргентині, а інші — в Бразилії.
«У нашій громаді є жінка, яка також пережила жахіття тих часів, — розповідає пан Яків. — Зараз їй 81 рік. А коли було років 7-8, то її разом із батьками німці вели на розстріл. Мати дівчинки штовхнула її у натовп, тож їй вдалося врятуватись».
А тепер треба рятувати пам’ять тих, над могилами яких так по-варварськи познущалися. Такі знахідки для Коломиї не є новиною. Раніше їх виявили на вулиці Франка, де колись було гестапо. Пам’ятники Леніну та Кірову в місті також стояли на надгробних єврейських плитах. Усе це було, головне — аби більше не повторювалося.
Юлія Федунишин |
