Вівторок, 21.05.2024, 06:31:24

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
 
Архів новин
Головна » 2022 » Січень » 29 » Як Станиславів був столицею ЗУНР. Спогади чотаря Боберського ІІ
13:38:43
Як Станиславів був столицею ЗУНР. Спогади чотаря Боберського ІІ

У Давньому Римі існувала міра ваги – скрупула, якою вимірювали срібні монети. Від неї походить термін «скрупульозний», тобто надзвичайно ретельний, педантичний, точний до дрібниць.

Саме таким був референт пропаганди військового відомства ЗУНР Іван Боберський. Він ретельно занотовував у щоденник усе, що відбувалося протягом дня. А що він мешкав у Станиславові, то записи Боберського є доволі цікавими для нас, пише Іван Бондарев у Репортері. Перша частина спогадів – тут.

У готелі «Австрія» працював парламент ЗУНР, жили депутати та урядовці. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Готель холодний, без паразитів

Як і більшість державних службовців, Боберський поселився у готелі «Австрія» (нинішній «Дністер»), що належав греко-католицькій капітулі. У сучасній історичній літературі зазначається, що за часів ЗУНР готель називався «Одеса». Але у щоденнику заклад постійно згадується як «Австрія».

У залі готельного кінотеатру (теперішній Народний дім) працював парламент республіки, приймались важливі закони, зокрема й рішення про об’єднання з УНР. Лише у травні депутати схаменулись і перейменували «Австрію» на «Одесу», але нову назву заклад мав тільки зо два тижні.

Боберський скаржився, що у номері було зимно, а під кінець його перебування хтось чи то вкрав, чи то викрутив лампочку. Але у порівнянні з тернопільськими готелями, де він зупинявся раніше, «Австрія» мала один величезний плюс – у постільній білизні не було жодної живності.

У готельній кав’ярні більшість мешканців лише пили каву, а обідали та вечеряли в інших закладах. Поруч, на Голуховського, 9 (сучасна вулиця Чорновола, будинок недавно знесли), була колишня австрійська військова харчівня. Столи там застелені червоними скатертинами, але народу ходило порівняно мало.

У двоповерховому будинку праворуч містилась військова їдальня, де харчувався Боберський. Поштівка з колекції Олега Гречаника

За пару кварталів, на Голуховського, 48, містилась їдальня Українських Січових Стрільців. Там завжди було гамірно, а столи вкриті білими обрусами. Як писав Боберський:

Обід був нездалий в одній і другій харчевнях. Я записався і плачу обіди і там, і там. Коли в одній обід ні до чого, так друга вирятує від голодної смерті.

Хоча, меню для вояків більше нагадувало ресторанне. Наприклад, 2 березня 1919 року в колишній австрійській харчівні давали юшку з морквою, росолове м’ясо (тобто відварне), легуміну (солодку випічку), шампан і чорну каву.

А 3 квітня в їдальні УСС Боберський ласував бараболиною юшкою, зрізком (шніцелем) з огірком і бульбою та балабушками (булочками) в солодкій мачанці.

Схоже, колишній гімназійний професор був досить балуваним у кулінарних питаннях.

Кавовий індекс інфляції

Аби краще зрозуміти ціни, в Америці вигадали індекс біг-мака, в Україні – індекс борщу, а ось Боберський вивів своє мірило – індекс кави. Майже кожен день він снідав кавою з тістечками та детально описував, кілько то коштує. Як видно з його записів, ціни у столиці ЗУНР стрімко лізли догори.

Ось коротка витяжка з його «кавових» спогадів.

8 грудня 1918 – на сніданок кава за 1,50 корон у кав’ярні, що є власністю єпископа Хомишина (йдеться про кафе у готелі «Австрія»).
27 лютого 1919 – снідаю у кав’яр­ні «Габсбург». Кава 2 корони, булка 1 корона. (Ця кав’ярня була на розі теперішніх Січових стрільців і Чорновола).
6 березня – кава і тістечка коштували мені нині одинайцять корон. Це замного, але голод каже їсти і платити.
2 травня – нині заплатив я 120 корон за це, що пив кілька разів каву і їв тістечка.

Виникає цілком слушне питання – а скільки заробляли діячі ЗУНР? Оскільки Іван Боберський служив при військовому міністерстві, то детально описує зарплати військовиків.

У грудні 1918 простий стрілець, тобто солдат, щоденно отримував 50 сотиків (1 / 5 корони), плюс 6 корон на день під час перебування на фронті та по 4 корони в тилу. Ніби гроші невеликі, проте стрільців безкоштовно годували й розселяли у казармах.

Боберський був чотарем, тобто лейтенантом. Він мусив сам платити за їжу та житло, натомість отримував більше грошей. Місячна ставка була близько 300 корон, компенсація за оренду житла – 120 корон, раз на пів року давали 500 корон на оновлення військової форми, а під час відряджень штабним старшинам платили 30 корон на день.

Якщо офіцер перебував у фронтовій частині, то мав щоденну надбавку 10 корон. День видачі зарплати офіцерам припадав на перше число кожного місяця.

Як бачимо, на таку зарплату не сильно й розгуляєшся. Але більшість солдат і офіцерів УГА все ж таки воювали не за гроші.

Портретна галерея

На службі Іван Боберський часто перетинався з багатьма видатними особистостями. На кожного складав невеличкий словесний портрет, згадував якісь цікаві факти.

Станиславівського єпископа Григорія Хомишина він охарактеризував так: «Сам єпископ представляється дуже добре, високий ростом, лице розумне і приємне, повне поваги, але говорить рубашно, не перебирає в словах, висказується про людей, їх погляди і роботу в грубий, майже простацький спосіб, так що викликує здивування, що такий на позір приличний і гарний чоловік потрафить всіх ображати».

В лютому Боберський познайомився з Антоном Легаром – рідним братом відомого угорського композитора Франца Легара. Цей був полковником австро-угорської армії та хотів вступити до лав УГА. «Високий ростом, без заросту (бороди – авт.), чоло якесь неправильно округле, приманливий в рухах і в бесіді. Мав на собі плащ з простого військового сукна, а на лівій груді велику золоту медаль хоробрості. Для чого потім не вступив в провід нашого війська, не знаю. Хтось говорив мені, що домагався високої платні».

24 лютого 1919 року до Станиславова завітав лідер УНР Симон Петлюра, що пробув тут кілька тижнів. На думку Боберського, виглядав він так собі: «Мав на собі одяг кавової краски, пом’ятий, занедбаний. Лице змучене, поморщене, хотя й не старе, очі виразисті і лискучі, зуби з золотими пломбами. Лінії лиця великого почерку, незручні рухи».

А ось характеристика Ізидора Голубовича – другої посадової особи ЗУНР: «Д-р Голубович є прем’єром і міністром фінансів і промислу, і торгівлі, через це, здається, не знає, що перше зробити. Робота тиснеться на всіх сторонах. Нині бачив я його на вулиці. Високий зростом, кругляве, м’яке лице, очі якісь мрачні, неначе невиспані, голова в м’якім темнім капелюсі похилена дещо наперед, задумана і заклопотана».

Зовсім інше враження на Боберського справив полковник Василь Вишиваний, тобто ерцгерцог Вільгельм Габсбург. Вони зіткнулися в коридорі військового міністерства 10 травня 1919 року. «В шинелі із грубого сукна, в мазепинці. Має високе чоло, розумне лице і спокійні гладкі рухи в поведенню, високу поставу, приємний голос, погідний зір. Уймає собі людей вже зовнішньою появою».

Столиця без шарму

Також Боберський залишив цікаві описи різних об’єктів міста, де йому довелось побувати. Так, Державний Секретаріат ЗУНР, тобто кабінет міністрів, містився у будинку станиславівської дирекції залізниць на вулиці Грюнвальдській. Найбільше кабінетів займали секретаріати фінансів, судівництва та військових справ. Інші міністерства – по одній кімнаті.

Будинок великий, триповерховий, однак збудований ощадно, кімнатки малі, як клітки на птахів. Будинок має осередню огрівальню, так що всі писальні (робочі кабінети – авт.) досить теплі. Зима лагідна, а це наше щастя, бо люди відчувають брак палива.

Як відповідальний за впровадження нових одностроїв Боберський часто навідувався до речових складів. Вони містились у колишній в’язниці «Діброва», що на теперішній вулиці Чорновола, 119а.

Високі мури жовтої краски, велике число коминів на дахах, вузький вхід, довгі коритарі (коридори – авт.), що кільканадцять кроків залізні грати. Пригадується звіринець в Шенбурні з залізними клітками.

Під час відвідин гість оглянув камеру 113, де колись сидів перший український терорист Мирослав Січинський – «досить велика кімната з віконцем в дверях, непривітна своїм виглядом і воздухом». Також мемуарист відмітив цікавий факт – виявляється, тюрма мала власну електростанцію, яка повністю забезпечувала заклад.

Під час першого візиту до Станиславова Іван Боберський не надто схвально описував головний храм міста – греко-католицький кафедральний собор. Не змінив своєї думки і за кілька місяців:

Катедра виглядає зверху поважно, але, виведена в бароку, не лучиться з рисами східного обряду. Середина теж якась чужа і холодна своїм виглядом. Церков повинна піднести ум понад хмари життя, а не пригноблювати. Життя і так давить.

Міський театр, гордість станиславівської інтелігенції, йому теж не сподобався. 11 квітня він пішов на концерт української хорової капели у залі театру Монюшки.

Сцена повна людей, жінок, мущин, видно лисини і чуприни. Співали народні пісні. Публіка била оплески… Йдуть народні пісні з-під руки Лисенка, «аранжіровав Лисенко», як заповідає лисий диригент в чорнім одязі, що відбиває неприємно від народних одягів хору. Коби то велика саля, велика сцена, а так водоспад ніжних, преніжних тонів виглядає неначе б був здавлений, стиснений на вузький простір. Ті гарні, чисті мелодії ударяють об стіни малої, старої, негарної салі, неначе в’язниці.

Може здатися дивним, чому Боберський майже постійно вередує. Але тут треба згадати, що до війни він довго прожив у Львові, де звик до зовсім інших масштабів. Напевно, провінційний Станиславів трохи на нього тиснув.

Чи не єдиний об’єкт, про який схвально відгукується референт пропаганди, це будівля суду – теперішні управління МВС / СБУ на Сахарова, 15. В добу ЗУНР, окрім служителів Феміди, там працював ще й Державний секретаріат освіти та віросповідань. Палацу правосуддя Боберський присвячує лише три речення: «По обіді перейшли ми в будинок суду. Прилична камениця, відновлена військом. Навіть виходки чисті».

Якось до Станиславова мали привезти велику партію паперу, тож Боберському довелося спішно шукати складські приміщення. Він попрямував до ратуші, яка стояла пусткою, адже була сильно пошкоджена в часи Першої світової війни. Магістрат тоді працював у старій дирекції залізниць, де нині головний корпус медуніверситету.

Йдемо до ратуші. Саля засідань невелика простором, досить висока, з малим балконом. Бідна. Вікна вибиті, вітер віє, як дощ ллє, вода йде до середини. Коритарі низькі, але склеплені, вікна в салях мають великі шиби. Саля засідань не дається ужити на склад паперу.

Загалом Станиславів, напевно, справді не надто нагадував столицю. Під час війни місто шість разів переходило з рук в руки, цілий рік через нього проходила лінія фронту і це залишило невтішні сліди на його обличчі.

У середмісті цілі квартали були вщент зруйновані, у нової влади не вистачало ані часу, ані робочих рук, аби розгребти завали. Ось щоденниковий запис від 17 травня, що доволі яскраво дає зрозуміти, яким був Станиславів зразка 1919 року.

Йду через площу коло Бельведерської вулиці. Тут найбільше руїн, які з декотрих точок мальовничо виглядають. Стіни повздовж і впоперек, на преді до половини розвалені, позаду ще цілі комини стирчать, в дверях склепіння. Робітники розбирають де-не-де мури. За звалищами видно з одного боку ратуш, з другого боку високий, сірий готель «Уніон». Моє вікно виглядає в напрямі Бельведерської вулиці.

Усі ці руїни розберуть вже за поляків – на початку 1920-х років.

Пріма Апріліс та нічні концерти

На сторінках щоденника Іван Боберський наводить багато фактів, які, може й не вплинули на перебіг історії, але є цікавими.

Наприклад, одного разу коло будинку Секретаріату на Грюнвальдській його закликав якийсь хлопець: «Пане чотарю, ваш плащ роздерся!». Боберський розгублено почав хлопати по полах та боках свого гумового плаща, а хлопець крикнув «Пріма Апріліс!» і засміявся. Отже, традиція жартувати першого квітня існувала у Станиславові вже сотню років тому.

В ніч на 13 квітня 1919 року стрілки годинників на території усієї Галичини посунули на одну годину вперед. Це робилося для того, «аби скоріше ставати до праці».

А тепер вгадайте, що чули мешканці Станиславова вночі? Ні, не гуркіт канонади, адже фронт проходив далеко від міста. Починаючи з квітня, Боберський регулярно чув жаб’ячі концерти.

Його сусід пояснив, що «Станиславів лежить між двома ріками Бистрицями. Довкола є багна, де плавають дикі качки. Жаби все квакають в Станиславові і тепер це роблять, хотя й це столиця Західної Області Української Республіки. Я відповів йому: «Вони видно непоінформовані про зміну ситуації».

Чим тепліше ставало, тим голос­ніше квакали жаби. Наприкінці квітня їх було чути навіть через зачинене вікно, а на початку травня Боберський вже впізнавав голоси окремих ропух.

На жаль, Станиславів недовго був столицею. В середині травня поляки отримали значне підкріп­лення з Франції, прорвали фронт та почали стрімко наближатися до міста. Урядові установи спішно евакуювались на схід. Командування УГА робило надзвичайні спроби стримати наступ ворога, в бойові частини масово направляли тиловиків і штабістів.

Як пише Боберський, його підлеглий, художник Осип Курилас, теж отримав розпорядження прибути в діючу армію. Втім, митець заявив, що на фронт не поїде, оскільки його жінка погрожує кинутись з третього поверху. На це чотар зауважив, що кам’яниця, де мешкав Курилас, має лише два поверхи…

25 травня українські війська залишили Станиславів. Іван Боберський невдовзі виїхав до США, звідки перебрався до Канади, де й осів. Проводив активну громадську діяльність серед українських емігрантів, працював у британській судноплавній компанії «Кунард».

Останні 15 років життя провів у Югославії, де й помер 17 серпня 1947 року.

Іван Бондарев


Переглядів: 158 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024