Перша світова війна, сторіччя початку якої світ відзначає цього року, принесла Станиславову страшні руйнування. Австрійці навіть випустили серію поштівок з видами знищених міських кварталів. Дивишся і думаєш: «Яка ж падлюка так занапастила моє місто?».
А й справді – яка? Живих свідків уже не знайдеш, втім залишилися їхні спогади. Із них ми і довідаємося, хто перетворив центр міста на руїну.
Фронтова гойдалка
Для початку відтворимо хронологію бойових дій. 28 липня 1914 року Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Незабаром у збройний конфлікт вплуталися інші країни. Європу охопило полум’я війни, яку історики пізніше назвуть Першою світовою. Хоча сучасники й гадки не мали, що незабаром буде ще й Друга, тому бійня 1914-1918 років спочатку іменувалась Великою війною.
Австрійська армія була не готова воювати на два фронти. Дуже швидко росіянам вдалося зайняти більшу частину Галичини і вже 3 вересня Станиславовом гарцювали козачі патрулі.
У контрнаступ австрійці перейшли лише взимку наступного року. 20 лютого вони витіснили росіян з міста. Втім ненадовго. Менш ніж за два тижня, 4 березня, москалі повернулися.
Бачачи неспроможність союзників навести лад на своїй дільниці, німецький кайзер перекидає на схід частину своїх військ з французького фронту. Їм вдалося перехопити стратегічну ініціативу – німецько-австрійські війська стрімко рушили вперед. 8 липня 1915 року взяли Станиславів. Наступ розвивався настільки успішно, що москалів відкинули аж до Буковини.
Царське командування здійснило кадрову рокіровку в командуванні Південно-Західного фронту. Його очолив генерал від кавалерії Олексій Брусилов. Наступальна операція, яку він спланував, увійшла до підручників військового мистецтва як Брусиловський прорив. Росіяни здобули Станиславів 14 серпня 1916 року, переправилися на західний берег річки Бистриця-Солотвинська й тут остаточно видохлися. Фронт стабілізувався на лінії Угринів-Загвіздя-Пациків (нині село Підлісся). Така ситуація тривала майже рік.
Наступним літом росіяни посунули австрійців до Калуша. Але союзники швидко оговтались і 24 липня 1917 року австро-німецькі війська остаточно звільнили Станиславів.
Таким чином місто пережило три російські окупації:
3 вересня 1914-20 лютого 1915;
4 березня 1915-8 липня 1915;
14 серпня 1916-24 липня 1917.
Коли виє гарматень
Отже, місто довго перебувало у прифронтовій смузі. На мапі від 19 вересня 1916 року є оперативна обстановка. Російські батареї займають позиції на околицях та на Вовчинецьких пагорбах. Австро-німецькі – не зазначені, та це не означає, що їх не було. Логічно припустити, що між супротивниками тривали артилерійські дуелі.
Про це пише Володимир Когутяк – очевидець, який надрукував свої спогади у другому томі «Альманаху Станиславівської землі». Він мешкав у Княгинині, фронт прокотився прямо по його подвір’ю. Під час боїв 1915-го російська артилерія з Вовчинецьких гір активно бомбардувала австрійців у районі теперішнього спиртзаводу. Частину села Княгинин тоді спалили.
Але справжній жах розпочався після Брусиловського прориву.
«Фронт устабілізувався на горбах Угринів-Пасічна-Загвіздя, – пише Володимир Когутяк. – Коли у Станиславові розмістився вже російський штаб, австрійці почали обстрілювати місто. Вони обстрілювали західну частину Станиславова гранатами, залізничний дверець з – гавбиць, а станцію Хриплин – з тяжких гавбиць. Калібер гармат ми розрізняли по глухому вистрілу і виттю гарматня, який перелітав над нами. Найбільш потерпіла від артилерії західна частина Станиславова: вулиці Галицька, Казимирівська і частина Сапіжинської. Княгинин і Бельведер були обстрілювані переважно легкою артилерією – шрапнелями».
Свідчення Когутяка підтверджує Марійка Навроцька, яка надрукувала спогади «Рік 1917 у Станиславові» у львівському часописі «Календар для всіх» (1937 рік). Вона описує події в місті невдовзі після стабілізації фронту у серпні 1916-го:
«Австрійці зупинилися зараз за містом, за невисокими горбовинами – й почали плянове обстрілювання Станиславова. Це тривало з більшою й меншою натугою, з більшими й меншими перервами, цілий, майже, довгий рік.
Поволі ми звикли до цієї стрілянини, що мучила, оглушувала й забирала свої жертви поміж мирного населення – дві повні тисячі продовж декількох місяців.
Зразу, як горіли довколишні села і повітрям раз у раз здригали розриви гарматних стрілен, що падали на місто, ми принишкли і завмерли. По тижневі згасли пожежі й тільки ніччю видно було з вікон, як там, на обрії стріляють вгору сині ракети, як великий ніж рефлектора крає пітьму неба і землі. Час до часу блискали дула гармат і чути було недалекий розрив…
Першими вийшли на вулицю жінки, щоб добути своїм поживи. Зразу одинцем, перекладаючись з пішоходу на пішохід (тротуар – Авт.), щоб ближче захисних брам. Та хутко ходили вже по місті вільно всі, тільки час до часу інстинктивно понижуючи голову при протяжному, прикрому, ростучому зичанні австрійської стрільни».
А ось уривок спогадів монахині-василіянки з книги «Укрита фіялка – сестра Василія Глібовицька».
«З початком серпня австрійська та німецька армія подалась до Станиславова та й за містом, на узгір’ї розтаборились на зиму. Саме ж місто попало знов у ворожі руки. Цим разом стало гірше ніж раніш, бо тепер місто лежало на бойовій лінії.
Не можна було безпечно вийти на подвір’я, ані до саду. Сестри мусили мешкати то в сутеренах, то – частіше – в партері, бо німецька зброя великого калібру обстрілювало місто і наш будинок (монастир Василіянок – авт.). Почалися нові ревізії, найчастіше попівночі, як те було звичаєм у москалів. Часом затрясся будинок аж до фундаментів, коли якісь великій снаряд вдарив у мури. Ані обчислити не можна, скільки тих куль упало на подвір’я, вириваючи глибокі ями. Стіни в домах були скрізь продірявлені, дахи – як решета, а по віконних шибах не було і сліду».
Грабунок у відблисках пожежі
Однак не слід валити все на австріяків. Так, вони стріляли по місту і більшість руйнувань це їхня «заслуга». Втім, до нищення Станиславова доклались і москалі.
У липні 1917-го російський наступ у Галичині провалився, армія почала стрімкий відхід, який подекуди нагадував втечу. Поки частини, що зберегли боєздатність, з останніх сил стримували німців, в тилу лютували банди мародерів. «Здеморалізовані азійські частини, відступаючи через Станиславів, бешкетують, грабують і палять», – згадує той же Володимир Когутяк.
Ганебну поведінку власних військ описав навіть генерал Врангель, який опинився у Станиславові саме в цей момент:
«Місто горіло у декількох місцях. Розбивши залізні завіси, натовп солдат громив крамниці. З вікон будинків лунали крики, чувся плач. На тротуарі валялись розбиті ящики, зламані картонки, куски матерії, стрічки і кружева у перемішку із битим посудом та порожніми пляшками з-під коньяку. Військові обози цілковито заполонили вулиці. На площі застрягли артилерійські парки. Огонь вже охопив сусідні будинки і щохвилини загрожував вибухом набоїв…
Через дві години вдалось очистити вулицю. Обози пішли і артилерія отримала можливість просуватися вперед. На сусідніх вулицях грабунок тривав».
На старих поштівках видно будинки і зруйновані, і спалені. Висновок напрошується сам – винні обидві сторони. То була війна.
Іван Бондарев |
