раєзнавче об'єднання «Наше місто» звернулося до міської влади Івано-Франківська з ініціативою оновити пантеон Cічового стрілецтва та встановити на кожному хресті таблички з іменами полеглих. Прізвища героїв – не таємниця, їх перелік є в науковців. Тим паче, що анонімність героїв минувшини дещо дисонує зі свіжими могилами героїв сучасності, які цьогоріч були поховані поруч.
 
Некрополь в центрі міста
Меморіальний сквер, так зване "місто мертвих" – один із найстаріших цвинтарів на Західній Україні. Він старший від Личаківського цвинтаря у Львові. Багато відомих людей Станіслава-Івано-Франківська поховані саме тут.
Станіславський християнський цвинтар заснували ще у 1782 році. На цьому кладовищі хоронили не лише цивільних. Останній спочинок тут знайшли і польські вояки, і січові стрільці, і угорські солдати часів Другої с ... Читати далі »

Скрипкове виконавство та скрипкова педагогіка Станіслава (Івано-Франківська) початку 1950-х років були представлені широко відомим в Галичині іменем Євгена Козулькевича, 110 років від дня народження якому виповнюється цими днями. Отримавши чудову фахову підготовку у музичних вузах міжвоєнного Львова, митець продовжив творчі засади своїх педагогів, реалізувавшись як сольний та ансамблевий виконавець і створивши самобутню методику виховання молодих скрипалів. Є.Козулькевич концертував у багатьох містах Західної України, виконуючи різноманітний репертуар – як соліст та у складі тріо, квінтету, секстету. До кола його спілкування належали такі яскраві мистецькі постаті, як композитор і диригент Микола Колесса, композитор Василь Барвінський, скрипаль Роман Криштальський, художник Василь Турецький, віолончеліст Петро Пшеничка та інші.
Народився Євген Козулькевич 13 жовтня 1904 ро ... Читати далі »

Сьогодні у Музеї народної архітектури та побуту «Шевченківський гай» відкриється новий експонат - хата з села Рівня Верховинського району Івано-Франківської області, що була побудована у 60-х роках ХІХ ст.
Ця хата опинилася тут у 2013 році  в рамках норвезького проекту «Ревіталізація та збереження колекції Музею народної архітектури та побуту». Попередній власник експонату — Максимілюк Василь, котрому хата дісталася у спадок.
Свого часу споруда була півґраждою, і в кінці ХХст. частково була розібрана. Хата збудована з смерекового кругляка, утепленого між вінцями зрубу мохом. У житловій частині залишилися автентичні піч, двері, дверні замки та інші архітектурні  елементи. У міжвоєнний період вікна замінили, але за слідами в зрубі працівники Музею відновили тип автентичних вікон.  Особливість експонату — виносний ґанок, де д ... Читати далі »

«Станіслав розташований на сухій рівнині між двома Бистрицями й Вороною; гарно збудований і веде жваву торгівлю. Купці мають безпосередні зв’язки з Віднем, Брно та іншими містами: місто зв’язане з Молдавією, що має великий вплив на розквіт міста, найпомітнішого після Львова, хоча й наймолодшого в Галичині». Так писав у своєму подорожньому щоденнику Яків Головацький.
Український поет, історик, літератор, етнограф і педагог  народився 1814 року в с. Чепелях на Львівщині. У 1841 р. закінчив Львівський університет, з 1842 р. — греко-католицький священик. У 1848 р. очолив новостворену кафедру української мови та літератури у Львівському університеті, пізніше — професор, а в 1864—1866 рр. — ректор цього навчального закладу.
Він належав до «Руської трійці», що ввела у 30-х роках ХIХ ст. народну мову галицьких русині ... Читати далі »

У коломийському видавництві «Вік» побачив світ  6-й том «Енциклопедії Коломийщини», до якого ввійшло 276 статей на літери Е, Є, Ж, З, И, і, Ї, Й та 439 графічних і фотоілюстрацій. Упорядкував видання відомий краєзнавець Микола Савчук. Обкладинка — роботи Марти Томенко. Разом з чорно-білими та кольоровими фотовкладками зшиток має 200 сторінок. Наклад — 1000 примірників. Поява тому стала можливою завдяки фінансовій підтримці народного депутата України (партія «Народний фронт») уродженця  м. Коломиї Андрія Іванчука.
Статті, вміщені в 6-му зшитку «Енциклопедії Коломийщини», можна розділити на оглядові та на довідки-персоналії. А якщо поділити матеріал за тематикою, то бачимо статті історичного змісту: про суспільно-значимі події та явища; про учасників національно-визвольної боротьби українського народу, про вчени ... Читати далі »

Є люди, які живуть довго навіть після своєї смерті. Вони живуть у пам’яті людей. І це не обов’язково мусять бути величні  історичні постаті, про яких дізнаємося зі сторінок книг. Це можуть бути люди, котрі живуть поруч, ходять із нами на роботу, разом сидять за одним столом під час святкувань. Просто їх виділяє серед нас надзвичайна гуманність, підкріплена високим і самовідданим професіоналізмом. До таких людей у Галичі безперечно належить лікар Михайло Шекета. І хоча його немає з нами уже більше сорока років, ніхто ще не чув, щоб про нього було  сказано  якесь згірдне слово. Він народився 20 листопада 1897 року у селянській родині Андрія Шекети у селі Поплавники. Крім нього, у сім’ї виховувалися брати Іван та Микола і сестра Софія (останні двоє були близнюками). Навчався в сільській початковій школі. Продовжив навчання у Рогатинській гімназії, яку зак ... Читати далі »

На базі Рогатинської гімназії імені Володимира Великого  відбулась науково-практична конференція присвяченна 100-річчю утворення легіону Українських Січових Стрільців (Усусів).
У 1914 році з Рогатинської гімназії у Січові Стрільці пішли вчителі і старші гімназисти. Вони сформували Рогатинську сотню. Вело їх нестримне бажання у цьому вихорі великодержавницьких інтересів здобути власну волю і незалежність. Першим командантом УСС став Михайло Галущинський – директор гімназії.
У роботі конференції взяли участь відомі науковці України, члени НСПУ, місцеві краєзнавці, викладачігімназії та студенти.
Розпочалася конференція молитвою за Україну, яку прочитав декан Рогатинської УГКЦ о. Дмитро Бігун. Отець Дмитро недавно повернувся з зони АТО, де був капеланом серед бійців з Рогатинського району, які захищають територіальну цілісність та незалежність України, поділив ... Читати далі »

Під час революцій люди стають занадто довірливими й легко «ведуться» на усілякі чутки. Пам’ятаєте, як у лютому цього року звістка про наближення «автобусів із закарпатськими тітушками і одеським Беркутом» поставила на вуха весь Франківськ? Тоді самооборона перекрила міст на Пасічну, чекали гостей, потім навіть примудрилися ловити когось у дворах, хоча, звісно, ніхто так і не приїхав.
Подібний «алярм» відбувся у Станиславові на початку ХХ століття. 25 травня 1919 року бойовики Польської Організації Військової (ПОВ) підняли повстання проти ЗУНР і захопили місто. Комендантом став поручник Антоні Деблессем, який написав цікаві спогади.
Поляки тоді здорово нервували. Їхні регулярні війська були ще далеко, натомість попри місто відступали потужні колони УГА. Заверни одна з них до Станиславова, і від того ПОВ мало б що залишилось.
2 ... Читати далі »

Кожен порядний революціонер раніше знав, що першими треба захоплювати пошту, телефон і телеграф. Їх навіть зазвичай розташовують в одному будинку. І в Станиславові наприкінці ХІХ століття усі зв’язкові установи тулились у кількох зйомних кімнатах кам’яниці Адольфа Бика (нині Бачинського, 4).
Потреба у новому поштовому приміщенні назріла давно, але не було коштів. Допомога надійшла з боку Станіслава Хованця – чи не найбагатшої людини міста. Він взявся збудувати власним коштом і довічно здати будинок в оренду пошті. Такий варіант усіх влаштовував. На розі вулиць Гославського і Собеського (нині Вітовського та Січових Стрільців) почали рити котлован.
У листопаді 1908 року міська газета писала: «Новий чотириповерховий будинок пошти, власність пана Хованця, покривається дахом, буде він одним із найкращих у місті. Він зводиться за проектом нашого неоціненн ... Читати далі »

Перші листівки з видами міста з’явилися десь наприкінці XIX століття. Їх називали ґрюсами…

З малюнком веселіше
У перекладі з грецької філокартія означає «любов до карток». У ширшому сенсі – колекціонування, вивчення та систематизація поштівок.
Філокартія зародилась відносно недавно – якихось 160 років тому. Перша поштівка вийшла в Австро-Угорській імперії 1 жовт­ня 1869 року. Тоді вона називалась кореспондентською карткою, була без зображення і коштувала два крейцери. Нововведення мало здешевити поштові відправлення.
Спочатку поштівки не дуже добре продавались, проте допоміг випадок. У 1870 році спалахнула франко-прусська війна. Військова цензура не встигала перлюструвати всі листи з фронту й на фронт, тож ... Читати далі »

Хоч і з великим запізненням, але активна фаза «ленінопада» досягла Центральної та Південно-Східної України. Поштовхом до знесення монументів комуністичної імперії стало повалення пам’ятника Леніну на Бесарабці у Києві 8 грудня 2013 року під час Революції гідності. Тож за останній період часу місцеві комуністичні маргінали зі «сльозами в очах» недорахувалися майже сотню постаментів. А вони й надалі продовжують «падати»…
У західних регіонах нашої держави цей процес розпочався значно раніше, десь на початку 1990-х. Тож впродовж понад двадцяти років незалежності, відбулася серйозна «санітарна чистка» комуністичної символіки. Як результат сьогодні на теренах Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей не залишилося жодного монументу «вождю світового пролетаріату», хіба що Ілліч десь «завалявс ... Читати далі »

Працівниками управління економічного розвитку і торгівлі проведено обстеження приміщення колишнього водяного млина, що знаходиться у селищі Заболотів. Зараз там знаходиться арт-студія «Спрут», керівник якої талановитий майстер та колекціонер Роман Оренчук.
Він ознайомив зі своїми виробами та давніми знаряддями праці, які уже багато років збирає та має намір створити музей ремесла, щоб поділитись своїм захопленням із краянами та гостями селища, інформують ”Вікна” з посиланням на прес-службу Снятинську РДА.
Колекція ентузіаста вразила різноманіттям старовинних засобів виробництва, якими сотні років користувалися ковалі, кравці, ткачі, боднарі, склодуви землероби та інші жителі Покутського краю.
З метою надання практичної допомоги в реєстрації музею у відповідності до Закону України «Про музеї та музейну справу», який регулює суспільн ... Читати далі »

Історія Першої світової війни велика, але забута, особливо стосовно Галичини, - стверджують науковці. Саме таку назву “Велика і забута”, мав круглий стіл, який відбувся в Інституті історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника з нагоди 96-ї річниці Комп’єнського перемир’я, що стало завершенням Першої світової війни.
А ще ця історія маловивчена. Її білі сторінки будуть заповнювати прикарпатські науковці, які нещодавно отримали цікаві архівні матеріали з Австрії.

Два дні наприкінці жовтня увага науковців західного регіону країни була прикута до історії одного із найдавніших його центрів — міста Галича. I це невипадково. Адже Галич впродовж багатьох віків, а якщо бути точним, то і кількох тисячоліть, витворив навколо себе унікальну територію (етнічно-племінну, державно-політичну, культурно-релігійну), розгадка історичного минулого якої з кожним роком приносить усе нові відкриття. 
Це можемо відверто констатувати, послухавши виступи провідних українських та зарубіжних дослідників, котрі з’їхалися до Галича на міжнародну наукову конференцію «Галич і Галицька земля». Їх радо зустріли керівництво та працівники Національного заповідника «Давній Галич», якому 4 листопада минуло 20 років. 
Зазначимо, що така конференція є для Галича традиційною, хоча тема у попередні роки мала доповнення: &laqu ... Читати далі »

Сьогодні вдосвіта у місті Тисмениця впав фронтон церкви Святого Миколая. У понеділок, 10 листопада, о 9.00 керівництво Тисменицької райдержадміністрації та районної ради повідомило про обвал фронтону храму рятувальників. До розбирання конструкції було залучено 10 чоловік особового складу рятувальників Державної пожежно-рятувальної частини № 2 м. Тисмениця.
Будівництво цього храму було розпочато ще в 1866 році, а вже через три роки, в 1869-му, відбулося його відкриття.  За кілька десятків років, а саме — в 1926 році, був встановлений центральний купол церкви.

Державний історико-культурний заповідник у Галичі створено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. на базі пам'яток історії та культури стародавнього міста. 11 жовтня 1994 р. Указом Президента України йому надано статус Національного заповідника і присвоєно назву "Давній Галич".
Генеральний план розвитку Національного заповідника "Давній Галич" відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" затверджено 15 серпня 2005 року Наказом Державної служби охорони культурної спадщини Міністерства культури і мистецтв України. 
За 20-річне існування Заповідник сформувався у дієву структуру, головним завданням якої є дослідження, відновлення, збереження та популяризація історико-культурної спадщини Галича. 
У Заповіднику функціонує 16 відділів, а саме: наукова бібліотека, відділ фондів, художньо-рестав ... Читати далі »

З нагоди десятої річниці створення Музею караїмської історії та культури у вистаковій залі Національного заповідника «Давній Галич» відкрилася виставка із фондів установи. На виставці представлені в основному старі документи польською або караїмською мовою, які висвітлюютьжиття караїмської громади Галича. 
Із старих речей зацікавлюють посудина на трьох ніжках, форми для випічки та сікач із дерев’яним держаком. Також у вітринах можна побачити старі світлини, кілька випусків журналу «Мисль караїмська» та книги, зокрема «Повість про полковника війська запорозького Ілляша Караїмовича» О. Мардковича, яка вийшла в Луцьку у 1931 році, Статут Товариства прихильників історії та літератури караїмської.
Виставка організована з ініціативи дирекції заповідника та науково-освітнього відділу. Незважаючи на те, що караїмів у Галичі уже немає, ... Читати далі »

Незабаром хрести на могилах січових стрільців у Меморіальному сквері  Івано-Франківська отримають імена.
На вимогу громадського об`єднання “Наше місто” міська влада зобов`язалася оновити цей пантеон січового стрілецтва, розмістивши таблички з іменами полеглих згідно з архівами та іншими історичними джерелами, що є у розпорядженні науковців. Понад 100 хрестів незабаром “оживуть” світлою пам`яттю містян довкола місця, яке за останні півроку стало вічним спочинком ще й нових героїв. Говорить доктор політичних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Іван Монолатій, він зазначив, що це питання обговорювали на нараді у заступника міського голови Івано-Франківська Михайла Вереса. В нараді взяли участь і відповідні комунальні служби, повідомляють ОДТРК Карпати. 
"Почули відповідь міської влади, що якщо нам це не вдасться ... Читати далі »

Шановні користувачі! З нагоди Дня державності на теренах Галичини відділ краєзнавчої літератури обласної бібліотеки ім. І. Франка пропонує переглянути книжково-ілюстративну виставку „ЗУНР: погляд в історію”.
Щоби ближче познайомитися з основними аспектами минулого ЗУНР, а також з перебігом подій Листопадового зриву на теренах нашого краю пропонуємо переглянути вітчизняні та діаспорні видання, експоновані на книжково-ілюстративній виставці у розділі „Листопад 1918 р. на Прикарпатті", а саме: „Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923. Документи і матеріали у 5-ти томах", „Західно-Українська Народна Республіка. 1918-1923. Ілюстрована історія", В. Великочий „Джерела до вивчення державного будівництва в ЗУНР", П. Арсенич „Станіславів - столиця ЗУНР", П. Мірчук „Перший листопад", М. Бажанський &bdquo ... Читати далі »

Перед наближенням чергової річниці утворення ЗУНР я замислився над тим, чи достатньо навіть у нашому місті, яке якийсь час було столицею цієї держави, пошановано її діячів. Так, в Івано-Франківську є оригінальний пам’ятник на честь проголошення ЗУНР. Відкрито його було рівно десять років тому перед Будинком правосуддя, в якому 1919 року містився державний секретаріат (тобто уряд) галицько-української держави. У чотирьох нішах постаменту автор пам’ятника Володимир Довбенюк розмістив барельєфи видатних діячів ЗУНР: Євгена Петрушевича (1863—1940), Дмитра Вітовського (1887—1919), Льва Бачинського (1872—1930) і Костянтина Левицького (1859—1941), а над ними встановив стилізовану фігуру січового стрільця. Однак цього недостатньо.
Нагадаємо, що, крім Д. Вітовського, державними секретарями (читай: міністрами) ЗУНР були Михайло Мартинець (земельні справ ... Читати далі »

Наукові читання з нагоди 96 –ої річниці утворення Західно-Української Народної Республіки, відбулися у Національному заповіднику «Давній Галич». Ініціював їх проведення науково-освітній відділ установи, який очолює Ярослав Поташник. Він виступив із вступним словом і, власне, вів цей захід. У доповідях працівників заповідника було розкрито широкий спектр проблем, пов’язаних із цим державним утворенням. Зокрема Роман Рарик розповів про обставини, що призвели до проголошення ЗУНР, про організацію збройних сил молодої республіки слово мала Леся Шептинська, про Листопадовий зрив у місті Галичі на місцевому матеріалі доповів Андрій Чемеринський, а Оксана Харук спробувала простежити мости єднання сходу і заходу України у той непростий період. Окремі розповіді стосувалися ролі в історії провідних діячів ЗУНР. Так Галина Величко розкрила біографію керівника Української ... Читати далі »

Минулого тижня завершились оглядові дослідження військових поховань на старому міському цвинтарі Калуша в межах акції "Свічка пам'яті".
— Військові поховання мають ознаки переміщень, а саме: частина хрестів (менша, два ряди, ті, які ближче до вул. Європейської) традиційно повернута на Схід. Хрести відповідають підвищенням рельєфу дуже схожим на могили. Інша,більша частина - умовно кажучи, розвернута майже на Південь, спиною до пам”ятника з інтенсивним зеленим кольором. Там хрести розташовані дуже тісно, з неоднаковою відстанню між рядами, могильних горбків нема. Можливо, хтось має інформацію, чи поховання завжди так були розташовані, чи були якісь зміни. Всі хрести були відлиті у 1929-1930 році (це є на самих хрестах). Ймовірно, це був процес впорядкування поховань періоду І Світової, — твердять в музейно-виставковому центрі Калуша.< ... Читати далі »

Газета «Станиславівські вісти» від 31 жовтня 1912 року була присвячена, як би нам це не дивно сьогодні, не справам політичним, а громадським.
Найважливішою подією, про яку сповіщали городян на 1 стр. часопису, було відкриття 1 листопада музичної школи при українському співочому товаристві «Станиславівський Боян». У школі навчали грі на музичних інструментах, співу та теорії музики. До навчання запрошувалися не тільки учні, але й дорослі. Це була важлива культурна подія не лише в місті, але й у всій Галичині, адже йшлося про першу галицьку українську музичну школу. У 1921 році на її базі відкрили філію львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, яку також називають українською консерваторією, щоб не сплутати з польською консерваторією ім. Монюшка, яка також діяла у Станиславові.  Не стомлюся повторювати, що Станиславів був таки містом культ ... Читати далі »

У Надвірній, 20 жовтня урочисто відкрили на приміщенні «Просвіти» на вул. Мазепи меморіальну дошку хорунжого Українського січового стрілецтва, керівника стрілецького хору і директора фронтового театру Української Галицької Армії, надвірнянця Леся Гринішака.
Учасниками цього дійства стали керівники району, члени ветеранських організацій, молодь, представники громадськості. На початку урочистої церемонії прозвучав державний Гімн України. З історичною довідкою про Українське січове стрілецтво виступила ведуча заходу Дарія Гринішак. Біля міської «Просвіти» розгорнули того дня банер та фотовиставку про січових стрільців від Надвірнянського «Союзу Українок».
Право відкриття па­м’ятного знаку надали голові Надвірнянського міського осередку «Просвіти», заступнику міністра доходів і зборів України, меценатові Михайлові Ноняк ... Читати далі »

1894 року в українській національно свідомій родині Николайчуків у Надвірній народилася неординарна освітянка-«просвітянка» Катерина Николайчук, сестра відомого діяча «Просвіти» у Надвірнянському повіті адвоката Миколи Николайчука, заарештованого у 1939 р. і знищеного більшовиками.
Під час Першої світової війни призначена завідателькою школи у с. Фитькові, якою керувала до 1923 р.
Разом зі священиком села В. Ленкавським проводила велику національно-виховну роботу в громаді, у результаті якої після проголошення ЗУНР (1918 р.) із села пішли добровольцями в УГА майже чотири десятки фитьківчан.
Недарма у відомій пісні «Із Бережан до кадри» рідні співали: «Згадав наш пан хорунжий і про свою Надвірну. Ой, там же він покинув свою Катрусечку вірну…».
І дійсно вірну. Втративши хорунжого (справжнє ім`я та прізвище ко ... Читати далі »

«Галич – не просто місто, а ланка своєрідного культурного ланцюга» - такий вислів озвучив один з науковців, що брали участь у Міжнародній науковій конференції «Галич і Галицька земля», яка відбулася 30-31 жовтня в нашому місті. 
Підготували і провели захід співробітники Національного заповідника «Давній Галич». Присвятили його 20-річчю створення установи.
На запрошення галичан відгукнулись науковці з Києва, Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Кам’янця-Подільського.
Відкрив наукову конференцію заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький. З привітаннями до присутніх звернулись генеральний директор Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Костишин, регіональний представник Міністерства культури ... Читати далі »

У ХІХ столітті більшість населення Станиславова становили євреї. Керовані ортодоксальними рабинами, вони максимально обмежували контакти з іновірцями, не визнавали ніякої освіти, крім релігійної, та вперто дотримувались усіх ритуалів і обмежень – а це аж 613 заповідей.
Втім, не всі євреї хотіли жити саме так. Насамперед – інтелігенти, які ратували за асиміляцію та називали вітчизною той край, де живуть, а не Єрусалим.
Лікарі, юристи, інженери виступали за право своїх дітей навчатись у німецьких і польських гімназіях, за носіння європейського одягу та участь у політичному житті. Їх називали поступовцями або прогресистами. Проти них ополчився ортодоксальний станиславівський кагал, з 18 членів якого «нормальну» освіту мав лише один.
Зрозуміло, що всі міські синагоги для поступовців були зачинені і для відзначення релігійних свят їм доводилося вин ... Читати далі »

Церкву Святого Миколи в селі Кліщівна Рогатинського району на Івано-Франківщині сім років тому розібрали вщент для того, аби реставрувати. Від старовинної церкви ХVІІ століття нині є лише фундамент, залишки стін, купа дощок та хрест. Держава обіцяла відновити храм, а в результаті нищаться його залишки.
Реставрувати церкву почали у 2007 і обіцяли закінчити роботи за два роки. Та вже пішов сьомий, а храму і в помині немає. За цей час встигли залити лише фундамент і звести коробку першого ярусу. Нині ж дерев’яні бруси без даху і без жодного захисного укриття псуються від вітру, снігу і дощів. А от на продовження робіт не вистачило грошей. За словами сільського голови, матеріали на стіни є, люди і самі б готові зробити, тільки дозвіл на проведення ремонтних робіт не дає влада.
Перший транш грошей, які виділила держава, освоїли за день — пам’ятку національного ... Читати далі »

29 жовтня у центральній міській бібліотеці ім. Тараса Шевченка Калуська міськрайона організація Історико-просвітницького товариства «Меморіал» провела круглий стіл з нагоди 25-річчя розкопок жертв радянських репресій.
Голова цієї організації Богдан Яневич зазначив, що цього року минає 25 літ, як Калуська міськрайона організація Історико-просвітницького товариства «Меморіал» розпочала своє функціонування. Її створено на базі міських і районних осередків на установчій конференції 14 жовтня 1989 року. Головою організації обрали Олексія Грабчука. Серед засновників “Меморіалу” були Василь Наконечний, Теодозій Загаєвич, Федір Бандура, Михайло Луцан, Василь Кава,  Богдан Мазур, Любомир Брусак, Ірина Сохацька, Ольга Руда, Василь Романів та ін. У 1996 році головою організації став Богдан Мушкевич, у червні  2009 року «Меморіал» оч ... Читати далі »

З Відня молодий докторант о. Григорій Хомишин вернувся 8 березня 1899 року і був призначений другим катедральним сотрудником, а воднораз - і катехитом в школі ім. Міцкевича та в жіночих школах у Станиславові.
23 грудня 1899 року був вже першим катедральним сотрудником, тобто другим катедральним проповідником, і знову вірні дуже горнулися до церкви, щоб почути розумні, палкі проповіді молодого доктора св. богословія.
Подібно як з невимовним ентузіязмом вітали о. Григорія вірні в Станиславові, коли він повернув з Відня на свою посаду катедрального сотрудника, так само по двох роках ревної праці у катедральному соборі з великим смутком прощались зі своїм улюбленим священиком, який був призначений до Коломиї на завідателя парохії і катехита при польській ґімназії.
Коломия — столиця Покуття — було містом гамірним і рухливим. Воно було національним осередком дл ... Читати далі »

Івано-Франківський краєзнавчий музей презентує одноденну пересувну філателістичну виставку
«ОСТАННІМ ШЛЯХОМ КОБЗАРЯ»
приурочену 152-й річниці від дня перепоховання Великого
Кобзаря та 200-річчя від дня його народження

Організатори виставки: Івано-Франківське обласне товариство філателістів, Київське товариство філателістів, Івано-Франківська дирекція УДППЗ “Укрпошта”

Шановні відвідувачі персональної філателічної вистанки!

Ви маєте унікальну можливість ознайомитись з філателічним експона ... Читати далі »

Повальне «освоєння» перших поверхів кам’яниць – це якась нова форма метаболізму по-українськи. Відомо, що метаболісти десь на початку 1960-х років і в першу чергу в Японії схилилися до трансформування традиційного «функціонального» житла подібно до мутацій у природі. Але в Японії, з її стрімким розвитком економіки, тоді гостро постала проблема виробничих, офісних і житлових площ. Певно, там і тоді цей крок був природним. Цей етап країна пережила і тепер повернулася до загальносвітового архітектурного процесу.
Втім, повертаючись до наших проблем, не можна не констатувати наш своєрідний «містечковий метаболізм», який до того ж є неосмисленим. Це якась ознака часу і вона прослідковується, звісно, не лише у Станіславі. Але в старих містах (історичних) це особливо відчутно й болісно.
Потоком йдуть пропозиції на «освоєння&raq ... Читати далі »

ХІХ століття принесло Станиславову нові політичні реалії та нових героїв. Галичина вступала в нього у складі Австрійської імперії. І це суттєво позначилось на фольклорі. Отже, пісні нашого міста – частина друга.

Про доброго старосту
Аж до 1860-х першу скрипку в Станиславові грав староста. Він був тут майже як цар і Бог, а бургомістр лише виконував його вказівки та, здається, взагалі не мав права голосу. Старости бували різні. Одні швидко проминули в історії міста, інші залишили по собі добру пам’ять. Усі міські хроністи розхвалюють Францішека Краттера, який багато зробив для розвитку краю. Не менші дифірамби співали його наступнику – німцю Казимиру Мільбахеру. При чому дифірамби у прямому значенні цього слова.

... Читати далі »

У першій половині 1980-х у Москві спалахнув гучний міжнародний скандал. У своєму новому посольстві у столиці СРСР американці виявили розгалужену систему прослуховування. Тоді навіть гуляв анекдот про те, що посольство США у Москві зробили з мікробетону, тобто з 10 % бетону і 90 % мікрофонів…
Тотальне стеження було неодмінним атрибутом радянського тоталітаризму. Івано-Франківськ не став винятком.
Ще у 1950-х на березі міського озера звели симпатичний ресторан «Карпати». Пізніше він став «Чайкою» і, нарешті, «Садком».
У 1993 році заклад приватизували. Доведений майже до ручки ресторан потребував капремонту. Його тодішній власник Олег Лода розповів цікаву історію:
«Коли ми зняли стару підвісну стелю, то побачили, що над кожним столиком висів мікрофон. Кімнатка з балконом була призначена для чергового кадебешника, як ... Читати далі »