Впродовж століть галичани свято зберігали свою історію, культуру, мову, перлини народної творчості. Поєднуючи християнські вірування і древлянські звичаї вони складали календарні святата обряди. Сьогодні їх зібрали, опрацювали і узагальнили науковці Національного заповідника «Давній Галич», а працівники Музею етнографії впродовж кількох років втілюють наукові напрацювання в життя, завдяки музейно-етнографічному фестивалю «Галицька брама».
У цьому році музейники звернулись до одного з найвеличніших свят – Великодня і запропонували провести театралізоване  дійство побудоване на основі опільських Великодніх звичаїв та обрядів під назвою «Зав’яжемо вінець».
З цією метою було запропоновано керівникам шкільних фольклорних колективів відтворити гаївки, які побутують на теренах району і взяти участь у святі. Впродовж всього світ ... Читати далі »

Відповідну олімпіаду з нагоди святкування Дня міста проведуть 8 травня о 14 годині у Центрі патріотичного виховання молоді.
«Івано-Франківськ одне з небагатьох міст, яке має виданий підручник, за яким учні вивчають історію свого міста. Він має назву «Мій Івано-Франківськ» і в школах читається спецкурс з історії міста. Власне старшокласники матимуть загальноміську олімпіаду з історії міста Івано-Франківська», - розповіла начальник управління освіти і науки Івано-Франківського МВК Наталія Микула
Крім того, як повідомила Наталія Микула, 7 травня о 13 годині відбудеться інтерактивна гра «Таємниці Станіславівської фортеці» - її можна порівняти з грою «Ключі від форту Буаяр», адже діти також по місту шукатимуть ключі від Станіславівської фортеці.

З нагоди відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в селі Клубівці Тисменицького району відбулося урочисте відкриття пам’ятника геніальному поету та художнику.
В церемонії взяли участь Міністр культури України Євген Нищук, заступник голови-керівник апарату облдержадміністрації Сергій Адамович, начальник управління культури, національностей та релігій облдержадміністрації Володимир Федорак, а також представники місцевої влади.
Міністр культури України Євген Нищук звернувся до громади та гостей села з вітальним словом, зазначивши, що пам’ятник великому Кобзареві у сучасних умовах надихає та об’єднує українців.
Заступник голови-керівник апарату облдержадміністрації Сергій Адамович зауважив, що встановлений біля сільської школи пам’ятник буде постійно нагадувати дітям про українську історію та виховувати в них справжній патріотизм. ... Читати далі »

Великий піст… Страсний тиждень… Поцілунок Іуди… Біль… Терпіння… Все це нагадує про час і спонукає до глибоких роздумів та застанов над стражданнями Христа-Спасителя. Про тілесний та духовний біль Ісуса Христа дізнаємося не тільки зі Святого Писання, й з мистецьких зображень, які зуміла зберегти і передати в майбутнє свята вселенська Христова Церква, пише Галичина.
На Прикарпатті митці у XVI ― XVII ст. по-особливому ставилися до сакрального малярства. Формування іконографічного мистецтва досить сильно залежало як від етнографічних, так і від західноєвропейських культурних впливів. На жаль, дуже багато мистецьких творів Галичини було втрачено в часи лихоліть Першої та Другої світових воєн.
Івано-Франківськ – серце прикарпатського краю. Особливої тут уваги заслуговує Музей мистецтв Прикарпаття (колишній Івано-Франківський обласний худо ... Читати далі »

Є пам’ятники, що творять обличчя різних міст. Споглядаючи їх на папері чи екрані, відразу  впізнаєш  той населений пункт, у якому  він розташований.  Скажімо, для Києва це пам’ятник Богдану Хмельницькому, для Одеси – Дюку Рішельє, для Львова – Івану Федорову, для Полтави – Івану Котляревському. Зрештою, не тільки видатним людям споруджують у нас  монументи, вони можуть бути певними символами-узагальненнями, як меморіали Січовим стрільцям на Маківці чи Лисоні, вражаючий хрест на Білій горі біля Підлісся, де народився М. Шашкевич та інші. Для створення подібних шедеврів авторам потрібно відчути дух епохи, відтворити у монументі  головні ознаки минулого, бути переконливим для їх сприйняття представниками нових часів.
Є такий пам’ятник і в Галичі. Він споруджений  обіч гостинця  Івано-Франківськ - Львів напр ... Читати далі »

На старому цвинтарі села Старі Скоморохи збереглася могила Северина Даниловича – відомого свого часу громадського і політичного діяча. Однак, якщо зараз запитати когось із жителів села, хто цей чоловік, у відповідь буде хіба що знизування плечима. Та й про саму могилу мало хто знає. Адже інформація про неї відсутня і у Віснику «Некрополі Прикарпаття» (Івано-Франківськ, 2000р.), і у книзі «Міста і села Галицького району» (2001р.) Тому сподіваємося, що настав час заповнити цю прогалину і познайомити наших читачів із життям та діяльністю С.Даниловича.
Народився  він у селі Петрові Тлумацького району 5 жовтня 1860 року в родині священика Теофіла Даниловича. Його мати Єфросина (з дому Романовська) – дочка священика, померла у молодому віці, залишивши восьмеро малолітніх дітей.  Северин серед них був найстаршим.
Після закінчення поча ... Читати далі »

Сучасні видання час від часу тішать читачів усілякими рейтингами на кшталт найбагатших, найвпливовіших чи найодіозніших мешканців планети. Цікаво, а чи хтось робив подібний рейтинг у масштабах Івано-Франківська? Так. І сьогодні «Репортер» презентує громадськості топ-десятку видатних мешканців Станиславова.

Як влучити в десятку?
У 2010 році на одному з засідань історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто» виникла ідея скласти список містян, які залишили яскравий слід в історії та культурі. Одразу встановили обмеження: «кандидати» мусили певний час проживати у Станиславові й бути українцями. Аби не образити нікого з живих знаменитостей, обирали лише з померлих. Кожному з учасників об’єднання (пізніше до складання ... Читати далі »

Роздивляючись стару поштівку, важко уявити, що ще за життя діда фотографа тут височів могутній бастіон станиславівської фортеці. Стояв він прямо на місці театру, який пізніше перебудували до невпізнаваності й перетворили на філармонію. Про цей храм муз ми вже писали, тож зосередимось на інших об’єктах.
Почнемо з самої вулиці. Вона утворилась у середині ХІХ століття. Перша назва – Бельовського. Польський історик Август Бельовський (1806-1876) народився на Рожнятівщині, вчився у Станиславівській гімназії, працював директором бібліотеки Оссолінських у Львові. Дуже цікава його розвідка «Покуття», де поряд з історичними відомостями він активно застосовує народні легенди.
Прізвище Бельовського вулиця зберігала аж до німецької окупації, якщо не вважати короткий період ЗУНР, коли вона називалась Федьковича. Враховуючи близькість театру, німці перейменували ... Читати далі »

Власники великого бізнесу завжди відігравали значну роль у житті суспільства. Особливо це помітно перед черговими виборами, коли ведуться жваві дискусії: чи має право прийти до влади особа зі значним капіталом? Чи не буде вона використовувати повноваження в своїх інтересах? У Станиславові кінця дев’ятнадцятого – початку двадцятого століття великий бізнес теж помітно впливав на життя міста. Без деяких ділових людей узагалі неможливо уявити собі його історію і розвиток. Хто ж вони – легенди станиславівського бізнесу?

Династія видавців
У 1868 -1914 рр., в період автономії Галичини у складі Австро-Угорщини, підвищився попит на друковану продукцію. Цим скористався український підприємець Ян Данкевич, який у 1868 р. купив друкарню, розбудував її й ... Читати далі »

До яких тільки хитрощів не вдаються продавці, аби обдурити своїх клієнтів. Вони додають воду до пива й молока, підпилюють гирьки на вагах, а разом із м’ясом намагаються всучити кістки та жили. Ці речі практикували будь-де, у різних містах і країнах.
А ось у старому Станиславові несумлінні продавці творчо підійшли до ошукування покупців. На початку ХХ століття у багатьох м’ясних лавках з’явилися дзеркала. І повісили їх не дарма.
А хто був постійним клієнтом продуктових крамниць? Переважно кухарки та служниці. Всі вони були жінками. Відомо, що прекрасній статі притаманно часто причепурюватися, поправляти зачіску а то й просто красуватися перед дзеркалом. Саме на цьому й базувався розрахунок торговців. Поки панянки у крамницях мандрували у задзеркаллі, хитрі торгаші сміливо обважували їх та підсовували трохи не те м’ясо.
Дійшло навіть до того, що ... Читати далі »

260 років тому на ринковій площі Станиславова четвертували одного з побратимів Олекси Довбуша – опришка Василя Баюрака.
Нині ринкова площа перед ратушею – одне з улюблених прогулянкових місць франківчан. Тут сходяться всі вулиці середмістя, тож на цьому місці часто призначають зустрічі та побачення. Тут чути дитячий сміх, а під наметами довколишніх кав'ярень – розмови дорослих. У вихідні концерти під ратушею збирають ще більше люду.
Навіть не віриться, що понад два з половиною століття тому мешканців тодішнього Станиславова приваблювало на цю площу зовсім інше, криваве видовище. I коли й чулася звідси якась музика, то хіба моторошний дріб барабанів. Та ще одного разу, якщо вірити легенді, тут сумно співала гуцульська флоєра в руках веденого на страту опришка...
У ратушевій будівлі тепер розміщено Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей. Го ... Читати далі »

В рамках музейно-етнографічного фестивалю «Галицька брама» на території церкви Всіх Святих Музею етнографії Національного заповідника «Давній Галич» 22 квітня розпочалося Великоднє дійство «Зав’яжемо вінець», побудоване на основі опільських Великодніх звичаїв та обрядів. 
Свято, до організації і проведення якого долучилися Музей етнографії, науково-освітній та інформаційно-видавничий відділи Заповідника та відділ освіти Галицької районної державної адміністрації, розпочали учні Крилоської ЗОШ І-ІІІ ст. та вихованці Галицького районного Центру дитячої і юнацької творчості, за участю Зразкового фольклорного дитячого колективу «Княже джерело», художній керівник Марія Урбанович. А парох села Крилос о. Ярослав Жолоб благословив дітей на добру справу і подарував кожному учасникові іконку Крилоської Матері Божої.
– ... Читати далі »

На фасаді будинку 9, що на вулиці Шашкевича в Івано-Франківську, встановили анотаційну дошку знаному українському народному кулінару Дарії Цвек. Відкриття дошки відбулося в рамках програми міської ради «Івано-Франківськ — місто героїв».
Дарія Цвек, яку шанувальники величають берегинею української кухні, значну частину життя прожила в Івано-Франківську. Її книги рецептів «Солодке печиво», «До святкового столу», «У будні та свята», «Для гостей і сім’ї», «Нашим найменшим», «На добрий вечір», «Дітям і батькам» негайно ставали бестселерами. Книгу «Солодке печиво» перевидавали дев’ять разів! У 2010 році Івано-франківська міська рада перейменувала вулицю Голубу, на якій жила видатна кулінарка, на вулицю Дарії Цвек, інформує gk-press.if.ua.
З нагоди відкрит ... Читати далі »

В Івано-Франківську продовжується реалізації програми «Івано-Франківськ – місто Героїв». Як інформують у міській раді, наступного тижня в рамках програми відбудеться відкриття меморіальної дошки відомому українському кулінару Дарії Цвек.

Захід запланований на 22 квітня 2014 року о 12.00 за адресою вул. Шашкевича, 9.

18 квітня cвітова спільнота відзначає Міжнародний день пам’яток та історичних місць. Цей день у 1982 році було встановлено Асамблеєю Міжнародної ради з питань охорони пам‘ятників і визначних місць, створеної при ЮНЕСКО. Крім того, нагадаємо, що 2014-й  в Україні — Рік  200-ліття Тараса Шевченка.
Недавно Українське радіо повідомило про кількість пам’ятників на честь Тараса Шевченка: у світі їх 1384, у тому числі в Україні — 1256. Відрадно, що в цьому переліку перше місце посідає... Івано-Франківська область, де просто неба у XIX—XX ст. встановлено 201 пам’ятник Кобзареві. У сусідніх областях, наприклад, цифри такі: на Львівщині — 193, на Тернопіллі — 165. А от на рідній Шевченкові Черкащині — 102 пам’ятники.
Про світову велич Т. Г. Шевченка свідчить значна кількість споруджених просто неба пам&rsquo ... Читати далі »

В історії станиславівської філокартії є багато незрозумілого. Наприк­лад, австрійські фотографи десятою дорогою обходили такі значні вулиці, як Зосину Волю (Коновальця) чи Седельмайєрівську (Новгородську). Натомість, коротка вулиця Фредра (Крушельницької), яку пройдеш і не помітиш, таки потрапила до об’єктиву. Чим вона полонила видавця Самуеля Феллера, який у 1907 році випустив поштівку у Львові?
Якби австрійці не розламали станиславівську фортецю, ця вулиця ніколи б не виникла. Вона проходить прямо по лінії куртини, тобто стіни між двома бастіонами. Після демонтажу укріплень утворилася вулиця, спочатку безіменна. Першу назву отримала у 1880-х на честь польського комедіографа графа Олександра Фредра (1793-1876). Він видав свою дочку Софію заміж за іншого графа – Шептицького – і таким чином став дідусем майбутнього митрополита.
Назва вулиці дуже імпону ... Читати далі »

Було встановлено меморіальний барельєф у пам’ять Героя України, воїна Небесної сотні Ігоря Дмитріва. Пам’ятну дошку-барельєф розробили, виготовили і встановили скульптор Ігор Семак, архітектор Петро Пострильоний та побратими Ігоря по Майдану 18-20 лютого.
Пам’ятна дошка виготовлена із червоного та чорного граніту. На ній написані слова із посвятою Ігореві.
Близько сотні людей прийшли вшанувати пам’ять воїна Небесної сотні Ігоря Дмитріва. Його мама та брат Микола першими відкрили пам’ятник. Панахиду відправили священики — отець Микола Крушец та отець Федір Мороз.
Зі словом до присутніх звернулася заступник начальника управління культури Калуської міської ради Леся Піцик. Квіти до пам’ятника поклали заступник начальника уУЖКГ з питань благоустрою Калуської міської ради Микола Найда та секретар Калуської міської ради Олександр Ч ... Читати далі »

У серії «Бібліотека Краківського археологічного музею» тиражем у 600 примірників вийшов у світ гарно ілюстрований том, присвячений знахідкам у знаменитій печері Вертеба біля села Більче Золоте на Тернопіллі. Одним із співавторів цього видання став кандидат історичних наук, член Європейської Асоціації Археології івано-франківець Тарас Ткачук.
«Відтепер з’явився найповніший опис пам’яток Трипільської культури, які були виявлені в карстовій печері Вертеба і які тепер становлять колекцію Краківського археологічного музею, – розповів журналістові «Z» Тарас Ткачук. – У новому виданні опубліковано аналіз великого масиву кераміки, антропоморфних і зооморфних фігурок, кістяних виробів із краківської збірки. Цю пам’ятку представлено як у трипільському, так і у праєвропейському культуральних контекстах. Якби до опублікованого мате ... Читати далі »

Про нього мало хто знає. Напевно, тому, що лежить він осторонь жвавих доріг, в оточенні дачних ділянок біля міського озера. Він – це єврейський цвинтар, який ще називають новим. Був і старий. Його знищили при будівництві кінотеатру «Космос». Новому цвинтарю пощастило вціліти. Хоча слово «пощастило» тут, напевно, вживати не доречно. Зараз він мертвий. Не закритий, а саме мертвий. Справжній цвинтар-привид. Які таємниці він приховує?

Проект інженера Авіна
За Австрії та Польщі євреї становили ледь не половину населення Станиславова. Ще з часів Анд­рія Потоцького вони мали свій окремий цвинтар на Тисменицькому передмісті. Та за 250 років існування він заповнився майже «під зав’язку». Почались розмови про закладан ... Читати далі »

Напевно, весь світ уже знає історію про те, як цієї зими Верховна Рада заборонила українцям носити каски і що з того вийшло. Втім, подібні маразматичні рішення траплялись і раніше.
Знаменитий станиславівський бургомістр Ігнацій Камінський залишив цікаві спогади. В середині ХІХ століття він ще не очолював місто, а був опозиціонером до чинної влади. Тоді вона складалася з німецьких чиновників, які недолюблювали поляків за їхні націоналістичні настрої. А ті, зрозуміло, відповідали німцям повною взаємністю.
26 лютого 1861 року вийшов цісарський патент, згідно з яким австрійський парламент поділявся на дві палати – Панів і Послів. До останньої обиралися депутати пропорційно з усіх країв монархії, зокрема з Галичини. Це викликало велику радість у мешканців Станиславова, передусім поляків. На вулицях почали з’являтися люди, одягнені у національний стрій. Головними йог ... Читати далі »

Гуцульське село Яворів особливої реклами не потребує. За 320 років від першої писемної згадки про нього, хоч воно існувало набагато раніше, імідж Яворова міцно утвердився не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Започаткована Юрієм Шкрібляком та його синами різьба на дереві, яку продовжили внуки Корпанюки, та барвисті яворівські ліжники, як і косівська кераміка та космацькі писанки, стали візиткою України. Вони, як петриківський розпис, заслуговують на увагу ЮНЕСКО. В Яворові як в одному з найвідоміших в Україні осередків народного мистецтва створено Яворівський центр народного мистецтва «Гуцульська рражда». Тут є музеї народного мистецтва Гуцульщини і літературний — Лесі Українки, садиби-музеї Юрія і Семена Корпанюків, Дмитра Шкрібляка, садиба родини Окуневських.
В Яворові росли і формувались як знані письменники Марія Колцуняк, Роман Яримович, Яросла ... Читати далі »

На початку ХХ століття різко зріс інтерес європейців до занять спорту. У великих містах почали облаштовувати майданчики для рухливих забав (т. зв. парки Йордана). Провінційний Станиславів крокував у ногу з модою. Перша спортарена з’явилася тут понад 100 років тому.  
Франківський історик Михайло Головатий, описуючи тогочасні події у нашому часописі, відзначав: «1907 року міська Каса Ощадності закупила 10-моргову ділянку землі (приблизно 6 гектарів – прим. авт.) для облаштування такого парку. За досвідом їздили аж у Краків. Упорядкування парку здійснювалося під наглядом гімназійних вчителів гімнастики. Наступної весни він був переданий для ігор і забав молоді». Нині на цій території знаходиться стадіон «Рух».
Стадіон мав кілька спортивних майданчиків. Найбільший – призначався для гри у футбол. Два дещо менші, очевидно, слугувал ... Читати далі »

Емір Кустуріца назвав фільм Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" "найкращою картиною у світі, яку було знято до цього часу…". А знімали фільм у справжніх гуцульських хатах і мальовничих місцях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області (саме там Михайло Коцюбинський і почав писати свою знамениту повість). Цьогоріч подвійний ювілей — 90 років з дня народження Сергія Параджанова і 50 років його головному фільму — "Тіні забутих предків". Стрічка увінчана багатьма престижними кінонагородами. Вона принесла міжнародну славу не тільки режисерові, а й операторові Юрію Іллєнку, художникові Георгію Якутовичу, акторам Іванові Миколайчуку, Ларисі Кадочниковій, Тетяні Бестаєвій. Отже, запрошую в подорож — у місця забутих предків.

... Читати далі »

Впродовж тижня, з 31 березня по 4 квітня, Національний заповідник «Давній Галич» приймав учасників Всеукраїнського семінару-навчання директорів заповідників, історико-культурних комплексів та головних зберігачів фондів Міністерства культури України. 
– Київ, Чернігів, Батурин, Чигирин, Меджибіж, Кам’янець-Подільський, Самчики, Тустань, Бережани. Давно ми не зустрічалися таким гуртом музейників. Тому сьогодні ми радо вітаємо вас на славній Галицькій землі. Сподіваємося, що наша зустріч буде корисною, приємною і не останньою, – зазначив, вітаючи гостей, виконуючий обов’язки генерального директора Заповідника Володимир Костишин.
З вітальним словом до присутніх звернувся й голова Галицької районної ради Петро Стрембіцький, який окреслив історичну роль Галича в державотворчих процесах України. А на згадку про наш чудовий край вручив гост ... Читати далі »

«...Хто звів семибрамні Фіви? В книгах стоять імена королів. А хіба королі лупали скелі і тягали каміння? А без ліку руйнований Вавілон - хто відбудовував його щоразу?.. В яких халупах жили будівники золотосяйної Ліми? Куди пішли муляри того вечора, як закінчили спорудження Китайського муру? Великий Рим повен тріумфальних арок, хто спорудив їх?..» - цілий ряд питань задавав свого часу Бертольд Брехт. Хто ж збудував Галицький замок, спитав себе історик-краєзнавець Зеновій Федунків і взявся до скрупульозного дослідження твердині над Дністром, яке вилилося у науково-краєзнавче видання «Галицький замок», котре побачило світ у видавництві «Нова зоря» 2013 року.

Зеновій Федунків народився у селі Дем'янів Галицького району. Після закінчення історичного факультету Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім ... Читати далі »

Якби львівський видавець Ізраель Регенбоген випустив цю поштівку у радянський час, його б негайно заарештували за розголошення державної таємниці. Але пан Ізраель мешкав у Австро-Угорщині, яка славилась своїми ліберальними порядками. Фотограф зазнимкував військові об’єкти Станиславова, пош­тівка з якими розійшлась тисячним накладом. Австрійці частенько випускали листівки мілітарної тематики і не бачили у цьому нічого страшного. А от за Польщі подібну практику припинили.
У 1890-х на південній околиці міста тривало масштабне будівництво. Тоді на замовлення військового міністерства тут споруд­жували казарми, стайні, штабні та господарські приміщення – загалом близько 20 будівель. У підсумку на мапі міста виник цілий мікрорайон із головною вулицею. Попервах вона ніяк не називалась, аж доки 22 листопада 1900 року її не нарекли Військовою. Пізніше, при всіх змінах ... Читати далі »

В Управлінні зовнішніх економічних зв’язків і туризму облдержадміністрації відбулась нарада з акредитованими екскурсоводами.
Результатом зустрічі стала домовленість про проведення ІІІ сезону щонедільних безкоштовних екскурсій Івано-Франківськом для мешканців і гостей міста впродовж травня-серпня поточного року.
Перша екскурсія відбудеться 11 травня. Початок 12.00 біля центрального входу до Івано-Франківського краєзнавчого музею. Запрошуємо всіх бажаючих взяти участь у цікавих та пізнавальних мандрівках середмістям обласного центру!

Незабаром, 12 квітня, усі пластуни України та світу святкуватимуть 102 роки від заснування Пласту. Саме в цей день 1912 року була складена перша присяга. «Репортер» поспілкувався з найстаршою пластункою Івано-Франківська – 89-річною Мирославою Радловською. Бабуся пам’ятає все, навіть часи напівлегального Пласту за поляків і німців.
Ця світла інтелігентна жіночка живе у старому будинку на вулиці Шевченка. Застаємо її вдома за читанням книжки. До речі, помешкання пані Мирослави просто заставлене книгами. Вони на шафі, на стільцях, на підлозі, у старих валізах. Здається, що потрапив у бібліотеку.
«Мені ходити важко, то я лежу в хаті та й читаю», – говорить Мирослава Радловська. У бабусі акуратна зачіска, одягнена вона в білу блузу з бантиком. Говорить повільно, виважено. Використовує такі цікаві слова, що здається за вікном – Га ... Читати далі »

Те, що навіть у найважчі часи українці знайдуть і привід, і спосіб посміятися з ворога, давно відомо. Останні події в Україні – чи не найкраще тому підтвердження. Варто згадати хоча б ті всі фотожаби, анекдоти, карикатури, які народ придумував навіть у найкривавіші майданівські дні. А як цю зброю використовували повстанці більш ніж півстоліття тому?
Тематичну виставку повстанських карикатур і гумористичних журналів минулого тижня відкрили в обласному Музеї визвольної боротьби. Сама експозиція невелика – вистачило і двох стендів, але насміятися можна доволі. Чого варта хоча б листівка з дотепним віршем «Їде Сталін на свині, Гітлер на собаці. А Бандера на коні – всіх їх має в с..ці». Або ж звернення більшовиків – точніше рекомендація пов­станців, що треба з ним зробити. Оскільки туалетним папером народ не розбалуваний, тож місце, де воно при ... Читати далі »

Після виходу фільму «Весёлые ребята» у 1934 році виконавиця головної ролі Любов Орлова прокинулась зіркою кіно.
Тоді люди мистецтва багато подорожували країною, зустрічались із простим народом, усіляко просували оте мистецтво у маси. Орлова наприкінці 1940-х не оминула навіть маленький Станіслав.
Про зірковий візит згадує тодішня мешканка міста Евеліна Тарєєва: «Якось приїхала з гастролями Любов Орлова. Мабуть, вам відомо, що Карпати — то були каракулеві місця. Каракуль тут навіть використовувався як валюта. Коли у великий ринковий день (четвер) ви повертаєтесь з ринку, то сусіди питають: «Пані була на базарі? Який нині курс каракулю?». Орлова отримала гонорар за гастрольні виступи, пішла до нашого кушніра, поклала перед ним гроші й каже: «Думаю, цього вистачить. Хочу попросити вас про велику послугу. Потрібно, аби ви з’їздил ... Читати далі »

3 квітня 2014 р. в Івано-Франківській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулася презентація видання серії „Моє місто” – „Станиславів на давніх мапах та планах” Зеновія Федунківа.
Модератор зустрічі, голова історико-краєзнавчого об'єднання „Моє місто", Зеновій Жеребецький представив присутнім автора видання - члена  Національної спілки краєзнавців України та об'єднання „Моє місто", керівника науково-редакційного відділу при управлінні культури, національностей та релігій облдержадміністрації, історика, чималий краєзнавчий доробок якого демонструвався на розгорнутій у залі книжковій виставці „Зеновій Федунків: дослідник місцевої історії".
За словами п. Жеребецького, презентоване видання - це, перш за все, спроба впорядкувати усі досі відомі картографічні джерела нашого міста ... Читати далі »

Олександр Шевченко ініціював створення музею «Небесної сотні», про що повідомив Роман Бончук під час презентації однойменного полотна.
Роман Бончук відомий як автор найбільшого в Україні полотна про історію держави, створив черговий шедевр картину-ікону «Небесна сотня».
Презентація полотнища відбулась у краєзнавчому музеї Івано-Франківська.
Розміри нового творіння шість на два з половиною метри. Написана картина на деревʼяній основі із спеціальним левкасним ґрунтом, олійними та акриловими фарбами. Роман Бончук наголошує, що його робота – це ікона, адже на її написання художник отримав кардинальське благословення від Блаженійшого Любомира Гузара.
Художник намалював портрети 78-ми людей, які загинули на майдані на час початку створення картини.Першими на полотнищі зявились Вербицький, Нігоян, Жизневський. Також є і загиблі прикарпатц ... Читати далі »

Роздивляючись австрійську поштівку 1907 року, важко повірити, що в середині ХІХ століття там був велетенський пустир, на якому паслися кози й корови мешканців Лисецького передмістя. Ще раніше тут був равелін, тобто фортечна споруда, яка прикривала Тисменицьку браму. За правилами фортифікації перед укріпленнями мусила бути еспланада – відкрита площа – яка ускладнювала несподіваний напад ворога. Після знесення станиславівських фортифікацій це місце довго не забудовувалось і мало народну назву «пляц перед Шенгерськими», оскільки поруч стояв будинок родини Шенгерських.
У 1875 році площа отримала офіційну назву – пляц Франца Йосифа. Таким чином магістрат засвідчив відданість монарху. Цісар Франц Йосиф Іпросидів на троні 68 років (1848-1916), чим встановив абсолютний рекорд довголіття серед європейських правителів.
Зрозуміло, що така «вінценос ... Читати далі »

Продовжуємо згадувати станиславівських старост. Ці люди керували не тільки округом, а ще й нашим містом. Хтось запам’ятався добрими справами з комунального благоустрою, а чиєсь прізвище лише промайнуло у хроніках. Цього разу поговоримо про крайсгауптманів ХІХ століття.

Карпатський вигнанець
Минулого разу ми зупинились на бароні Лангенмантелі, якого історик Садок Баронч згадує у книзі «Пам’ятки міста Станиславова». До речі, згадує він його лишень один раз – у 1797 році. Напевно, нічим грандіозним барон себе не проявив.
А ось його наступник, губернський радник Антоній Лузан, аж двічі потрапив літописцям на очі. Вперше, коли за урядування цього пана, у 1808 році, євреї обмурували свій цвинтар високою кам’яною стіною. Цьо ... Читати далі »