Вівторок, 2019-10-22, 5:18 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Листопад » 4 » Батько національного танцю Василь Авраменко
10:53 PM
Батько національного танцю Василь Авраменко
У  двох попередніх числах газети під цією рубрикою ми подавали матеріали про маловідомі історичні віхи коломийського театрального життя, його визначних дійових осіб-акторів, та події, які вплинули на становлення, розвиток цілого пласту культури покутсько-гуцульського краю.

Перша чверть XX-го століття
Якось увечері театральні аматори, яких не надто пройняв дух різдвяного дійства зі своєю виставою «Вифлиємська ніч», вирішили шукати дещо сильніших вражень і знайшли їх у пляшці оковитої, яка не знати звідки взялася. Нехай пробачать моє писання шляхетного виховання коломийські читачі, але ці свідчення виринули нещодавно зі сторінок спогадів колишнього гімназиста Івана Прокопова. Отож після чаркування майже дорослі випускники зчинили в гардеробі бійку, так і не закінчивши четвертого акту. А далі кинулися «доправляти» в буфеті, де були ганьблені панею Хоміцькою. Після вистави, як завше, організовували танці. На забави можна було потрапити лише за запрошеннями. Їх роздавали однаковій кількості хлопців та дівчат, тим, хто вміє тримати такт, знає кожні «па». У фойє орендованої щадничої каси, окрім старших студенток учительської семінарії та приватної жіночої й чоловічої державної гімназій були присутні їхні педагоги зі своїми дружинами та дітьми. Це була своєрідна виховна традиція ще від австрійських часів. Цікаво, що міщани бавилися окремо від інтеліґенції. Річ у тому, що перші були вихідцями з сусідніх сіл і знали лише ті танці, які «гуляють» і досі по наших приколомийських селах, переважно «Аркан» чи подібні. Чада «расових» коломийських обивателів віддавали перевагу класичним салонним танцям, як парним, так і гуртовим. Такий «комерс» тривав ледь не до світанку. Єдиним «професором» танцювальних курсів у повоєнній Коломиї був учитель-самоук Корн, який не надто звертав увагу на такі обов’язкові речі, як етика й естетика, не кажучи про академічні ази хореографії. Та й вишколював він далеко не бідних молодих людей.
 
Все «змінилося в нашому королівстві»
...з приїздом до Коломиї 25-річного Василя Авраменка, після чого жодна театральна «штука» не обходилася без танцювальних постановок, а в самому місті та його околицях розпочинався новий культурно-мистецький період. Майбутній актор, педагог, балетмейстер, один з перших українських організаторів хореографічних шкіл Західної України народився далеко звідси, на Черкащині, 22 березня 1895 року. Яко митець Авраменко вже сформувався в театрі режисера-постановника Миколи Садовського, трупа якого гастролювала і в Коломиї ще 1905 року. Як особистість глибоко патріотична відбувся в час становлення боротьби за власну державу на надніпрянській Україні. Вже будучи в чині старшини (офіцера) УНР, він за порадою Головного Отамана Симона Петлюри вступив до Київської мистецької школи ім. М. Лисенка, де під керівництвом М. Верховинця взяв за основу своєї наукової праці український танець, аби згодом показати його красу світові. Під кінець війни року 1921-го він потрапив до табору інтернованих українських вояків у сумновідомому польському місті Каліші. Не без частки дружньої іронії описує той період Михайло Голинський – ще один славетний служитель муз, власник героїчного тенорового голосу, якого до війни весь музичний світ іменував українським Карузо, і чиє ім’я теж тісно переплетено з Коломиєю: «Він (Авраменко. – авт.) приїхав до Варшави шукати праці, як балетмейстер. Я тоді ще мешкав у моєї доброї бабці Качинської і туди до мене завітав Авраменко. Застукавши в двері, ввійшов чоловік у довгому плащі, чоботах, шароварах, вишиваній сорочці, сивій «Тарасовій» шапці, з топірцем в руці і з повною течкою під пахвою: для Варшави явище не буденне, оригінальне. Побачивши його так раптово, я відчув, як на мене війнуло чимось рідним, а він не давши мені привітатися, відразу зачав представлятися: «Я Василь Авраменко, хочу знайти працю за фахом десь у Варшавському театрі, кабаре, найкраще потрапити до балєту в опері. Дозвольте я вам затанцюю, але перед тим прошу переглянути течку зі шкіцами танків мого укладу». Я ще не встиг взяти добре ту папку, як мій гість вихором понісся по моїй широкій акустичній кімнаті. Я аж остовпів: Авраменко підстрибує під високу стелю, а злітаючи креше топірцем по підлозі. Це перелякало бабцю, вона подумала, що на мене хтось напав і мордує. Отож раптом відчинила двері до моєї кімнати, а побачивши, як артист стрибає, скрикнула: «О, Єзус, цо сє ту дзєє?».
Голинський, звичайно ж допоміг краянинові, через своїх знайомих, мабуть, іще по коломийських часах, зокрема радив звернутися до поета, письменника, перекладача, педагога Володимира Масляка, який десь на початку XX віку викладав у нього польську мову. Вони зустрілися у Львові – місті, яке звідси постелило хореографу подальший, тріумфальний шлях галицькими місцевостями.
 
Духовний спадок
Справжньою сенсацією стало те, що на ті згадані «зашкіцовані» Авраменком автентичні папки (див. мал.) вдалося натрапити нещодавно в одному з коломийських давніх сховків приватної кам’яниці, яку нові господарі збиралися капітально полагодити. І це не зброя чи заклики до повалення влади, а прості рукописні листки. Знахідка свідчить про те, що при тогочасній шовіністичній нагінці поляків, хтось невідомий, хто був близьким з «урядником танцювальних курсів» не мав певності у своїй особистій безпеці, хоча це не зброя, чи заклики до повалення влади – прості рукописні листки й не більше.
 
«Коломийська сіянка» та інші
В січні 1924-го дві його школи-студії відкрилися і в Коломиї – перша при «Українському Педагогічному Товаристві», інша почала діяти при чоловічій гімназії (тепер СШ №1). За теплої пори року репетиції відбувалися на шкільних подвір’ях. Маестро допомагали інструктори М. Маняк, Б. Хвостяк, М. Гонтар, які прищеплювали своїм підопічним любов до народної пісні, ноші, традицій. Серед моїх давніх знайомих «панунць» були активістки тієї легендарної «балєтової» школи: Лідія Примаківна, Володимира «Дзюня» Пригродська, Міля Фляківна. До слова, на програмках вистав так і писало: «…участь бере белєтна група», а не, скажімо, «танцювальна». Директори згаданих навчальних закладів міста П. Гамчикевич та П. Мостович, не дивлячись на можливі владні перепони, радо йшли на контакт з учителем-організатором. Прокіп Рибчук (на фото вгорі: в центрі – Авраменко, зліва – Рибчук) з Печеніжина теж був здібним музикантом і танцюристом народного ансамблю під орудою Василя Авраменка. Згодом – ординарець сотенного УПА Михайла Москалюка «Спартана» на псевдо «Лис», учасник Гуцульського ансамблю. Він геройськи загинув зі своїм командиром в Іванівцях узимку 1950-го.
Навчання було платним, однак від оплати звільнялися ті з учнів, у кого батьки брали участь в українських визвольних змаганях, а також діти-сироти.
Проби проводилися тричі на тиждень. Репертуар складався переважно з танцювальних композицій центральної України: «Козачок», «Гопак», «Чумак», «Гречаники», не оминаючи увагою й популярний місцевий колорит. Після обсервації гуцульсько-покутського краю В. Авраменко записав масу обрядів, зафіксував ношу, а також музику і танці, виносячи їх на велику сцену. Є серед них «Коломийська дрібонька», «Коломийська сіянка». З тих, хто перебрав майстерність Авраменка, найздібнішим виявився Ярослав Чуперчук з Криворівні – унікальна постать в місцевій хореографії, який переніс своє ремесло на театральний кін, а звідти й на кіноекран. Його авторству належить понад 100 віртуозних танцювальних і танцювально-вокальних постановок, до яких вписував музику та вірші. Як актор знімався у фільмах «Гріх батьків» у ролі студента Юзефа, «Улани» (Варшава 1935 р.) «Олекса Довбуш». З приходом «перших совітів» встиг здійснити хореографічну частину вистави «Украдене щастя» у столичному театрі ім. І. Франка. А далі була Коломия, де танцювальний самородок познайомився з молоденькою акторкою драмтеатру Даною Демків, яка не тільки успадкувала усе напрацьоване її попередниками, але й продовжила їхню працю, і тепер її творче надбання вражає особливим хореографічним колоритом, фантазією, і якщо хочете, навіть шляхетністю, дотепністю і героїзмом, завдяки, звичайно, народному ансамблю «Покуття», який вона плекала протягом десятиліть.
А що ж Василь Авраменко? 1924-го він подався на еміґрацію, а через п’ять літ далі, за океан. Можливо, відгукнувся на запрошення української діаспори т. зв. «другої хвилі». Засновував численні гуртки, видав методичний посібник «Українські народні танці, музика і стрій» (1946), дебютував у Нью-Йоркській Метрополітен Опері, заснував студію українського ігрового кіно, здійснив артистичне турне до країн Латинської Америки, де компактно проживають наші одноплемінці. А ще, як вірний син своєї землі, заповів, аби схоронили його тіло на батьківщині.
Василь Нагірний, член НСЖУ
Новини Коломиї

Переглядів: 616 | Додав: limnytcja







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019