Вівторок, 2019-10-22, 5:26 PM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Листопад » 27 » Нотарі з Станиславова. Як сто років тому міщани Галичини посвідчували свої права й законні інтереси і скільки це коштувало.
11:02 PM
Нотарі з Станиславова. Як сто років тому міщани Галичини посвідчували свої права й законні інтереси і скільки це коштувало.
Потреба у завіренні важливих юридичних актів з'явилася ще у Стародавньому Вавилоні. Тоді нотаріальні функції виконували писарі, які записували різноманітні юридичні договори на громіздких глиняних дошках, які потім привозили на збереження у храми. А вже сам термін «нотаріус», що в перекладі означає «писар», «секретар», ми успадкували з Стародавнього Риму.
В Україні у часи Київської Русі при загальній масі усних договорів дяки та піддячі все ж писали грамоти, видавали копії документів та нотаріально завіряли відомості з нерухомості.
Нотаріальні функції на західноукраїнських землях майже до кінця ХІХ століття виконували канцелярії судів, які вели так звані актові книги. Вписані писарем суду (якого часто називали нотаріус) в актові книги документи набували юридичної сили й у разі виникнення в подальшому спору були основними, неспростовними доказами. Найдавніші збережені гродські і земські книги, що велись на території сучасної Галичини, датуються 1402, 1428, 1471 рр.
Як самостійний правовий інститут, нотаріат був запроваджений в Галичині цісарським патентом від 7 лютого 1858 р., яким на її території з 1 листопада 1859 р. вводилось у дію австрійське нотаріальне Положення 1855 р. Саме з цієї дати починається історія галицького нотаріату як відокремленого від судової влади і незалежного правового інституту, що спирався на широке професійне самоврядування. 25 липня 1871 р. було прийнято нове Положення про нотаріат, яке діяло у Галичині і після її анексії Польщею - до 1934 р.
1 липня 1934 року розпорядженням президента Польщі було введене нове Положення про нотаріат від 27 жовтня 1933 року.
Право про нотаріат 1933 року визначило нотаріуса як публічного функціонера, який уповноважувався державою укладати і посвідчувати факти чи документи, що мають юридичне значення, видавати копії таких документів сторонам, а оригінали належно зберігати. Також нотаріуси приймали на зберігання цінні папери та гроші. У разі заподіяння збитків клієнтам нотаріуси повністю їх відшкодовували за власний рахунок.
Нотаріуси не були визнані державними службовцями, і такий публічний статус надавав нотаріатові широкого професійного самоуправління.
Нотаріальні палати, що діяли в окрузі апеляційного суду, здійснювали свої повноваження через загальні збори нотаріусів і обрану на три роки Раду нотаріальну. В компетенцію цих корпоративних органів входив нагляд над нотаріусами та дисциплінарне провадження. Вищий же нагляд здійснювало Міністерство юстиції.
Нотаріусів у Станиславові було мало. В Інформаторі за 1929 рік знаходимо всього три нотаріальні контори: Станіслава Бодаковського по вул. Собєського,14 (тепер - вул. Січових Стрільців), Вацлава Фідлера по вул. Голуховського, 1 (тепер - вул. Чорновола) і українця Теодозія Пелевича по Казимирівці, 19 (тепер - вул. Гетьмана Мазепи).
Після смерті Пелевича у Станиславів приїхав нотар Михайло Мочульський - не тільки знаний правник, але й відомий літературознавець, перекладач і етнограф. Часто в Галичині міжвоєнного періоду фахові юристи, лікарі, вчителі своєю професією заробляли собі на хліб насущний, але при цьому не менш професійно займалися музикою чи літературою.
Нотар М. Мочульський - людина цікавої біографії. Народився 13 листопада 1875 року у місті Миколаєві на Львівщині, закінчив юридичний факультет Львівського університету, захистив докторську дисертацію. У 1914 році, після арешту російською владою, відбував заслання в Казанській губернії, у 1918 році був у складі делегації Центральної Ради у Брест-Литовську. Серед його друзів були М.Лисенко, І.Франко, поетеса Х.Алчевська. Мочульський досліджував твори Т.Шевченка, І.Франка, І.Манжури, представників «української школи» у польській літературі, перекладав твори В.Стефаника на польську мову, зокрема збірку «Кленові листочки». Його перу належать також статті з етнографії краю. Помер М.Мочульський у лютому 1940 року і похований на цвинтарі, який згодом перетворений на меморіальний сквер, що позаду готелю «Надія».
Але повернемося до міжвоєнного нотаріату. Після 1933 року загальна кількість нотаріусів у місті збільшилася. Був навіть випадок, коли нотаріальну контору очолював майор польських військ.
Найбільш поширеними у міжвоєнний період були нотаріальні посвідчення договорів купівлі-продажу, позики, кредиту, застави, дарування, запис посагу,спадкування тощо. Нотаріальні послуги коштували: завірення акту купівлі-продажу - 30 зл., контракт дарування - 30 зл., угода про банківську позику - 17 зл. 50 грош, запис застави - 30 зл., запис посагу - 30 зл. Всі нотаріальні акти друкувалися на машинці, крім договору банківського кредиту, для якого був готовий бланк. Нотаріальні документи, крім сторін угоди, підписував ще й свідок. Інколи сторони замість підпису залишали відбиток пальця.
Наталія ХРАБАТИН, "Галицький кореспондент"

Переглядів: 307 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019