Четвер, 2019-10-17, 6:11 AM

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
 
Архів новин
Головна » 2011 » Листопад » 1 » Театр запалює вогні рампи або сценки різних поколінь
12:57 PM
Театр запалює вогні рампи або сценки різних поколінь
Актуальне
Майже академічними стали історичні факти, які стосуються того часу, коли революційного 1848-го вперше на коломийських сценах місцеві аматори відіграли українську п’єску за мотивами відомої «кумедії» «Наталка-Полтавка», яку було написано рівно десять років тому відставним майором російсько-французької війни Іваном Котляревським. За тим самим класичним формулюванням той сценічний дебют вважають створенням першого національного театру в Галичині, фундамент під який заклав о. Іван Озаркевич – людина «артистична і неясних поривів», за словами І. Франка. З патріотичних міркувань не буду спростовувати того, що подібне явище треба сприймати, як становлення самого театру, не буду також й наполягати, що саме так воно і є. З часом суб’єктивна хронологія наступних подій сама все розкладе на свої місця…

Як бавитися, то до ранку
Чергові театральні рецензії та анонси з’являються аж наприкінці XІX віку в коломийському радикальному часописі «Хлібороб» за редакцією Михайла Павлика 1894 року. Залишається загадкою, чи вони відтворюють глядацькі вподобання того часу, чи може самого пана редактора, який сміливо руйнує усталені нині стереотипи. Поміркуйте самі: «11 липня у вечір буде виставлена в Коломиї, в салі ощадності, штука в 4 діях нашого товариша Д-ра Івана Франка «Рябина віт». Її покажуть першіський раз, бо вона недавно написана. Дня 28 червня виставлено в Коломиї також Франкове «Украдене щастя», драму у 5 діях. Ся штука мимо кількох важних хиб, теж дуже добра, але вражінє єї в Коломиї не було велике одно через то, що власти не позволили щоби головна мужеска особа була жандармом і треба було перемінити єго на поштаря, а друге тому, що тогди актори в загалі грали не добре. Є надія (увага! – авт.), що «Рябина віт» піде далеко ліпше, ніж «Украдене щастя». Москвофільська «Русская рада» за 1901 рік повідомляє обивательство коломийське про театралізоване дійство з народної обрядовості: «Меланчин вечер в Коломиї, устроєний обществами драматичним і Бояном, удался довольно хорошо. Гостей собралась повна саля «Сокола», а бавилися аж до рана». А далі нагадує, що заключним акордом різдвяного циклу празників, а саме 28 січня того ж року, відбудеться історична драма К. Кучурака та І. Трембицького «Кончина Ірода», – «…прехороші оригінальні декорації і костюми злагоджені після взору сочинителів». Члени однієї з міщанської читалень, мабуть, ім. Михайла Качковського, уже наступного місяця: «…уряджує 28 марта в великой салі К. Щ. театральне представлення двох народних комедій зі співами і танцями «Сім когутов» і «Кум-мірошник».

«Сальонові проби»
Приміщення сучасного театру в Коломиї ще тоді не було збудоване, і всі постановки привозні, чи створені на місці, відбувалися у тодішній польській фінансовій установі Касі щадничій (тепер Народний дім) – найбільш пристосованій до подібних заходів. Де клали ту першу «Дівку на відданню», перелицьовану з «Наталки-Полтавки» – нині можна лише здогадуватися. Очевидно одне: до її повторення коломийці звернулися через сім десятків літ після написання оригіналу. Тоді, в березні 1911 року, акторський склад сотворили: Галина Михайлюкова в ролі Наталки, Олена Хоміцька – Терпелиха, учитель Іван Михалевський – виборний, Теодор Пйотровський – Петро, письменник Омелян Карашкевич – возний. Прем’єру відіграли в тій самій касі щадничій, після чого головні герої, як нині сказали б, прокинулися знаменитими. Тепер виглядає майже неймовірним те, щоби вилучені від вистав кошти театрали перераховували на різні доброчинні цілі. Зокрема, весь виторг за квитки різдвяної постановки «Вефлиємська ніч» було передано на потреби громадських просвітницьких філій, яких у Коломиї тоді існувало кілька, церковному комітету Святомихайлівського собору, у якому, акурат, проводився ремонт. Задля цього не раз трупа виїжджала на «гастролі» до сусідніх повітів і містечок коломийської округи: Городенки, Гвіздця, Отинії...
Режисером виступила О. Хоміцька, адміністратором – О. Хоміцький, диригентом – Р. Шипайло, костюми шили членкині «Жіночого кружка». Репетиції або, як тоді казали, проби, відбувалися в «сальонику» згаданого панства Хоміцьких. Так було аж до 1914-го, коли з приходом російського вояцтва чимало наших людей опинилося на сибірському засланні. Через два роки на фронтах почалася масова деморалізація царського війська, яке видихалося і вже не бажало воювати...
 
Молоде вино в старі міхи
Під ту пору в Коломиї знову відроджується театральне життя. Зі старшої «кадри» утворено управу, яка склала статут нового професійного колективу під назвою «Театр ім. Івана Тобілевича», що й затвердила тодішня влада на чолі з окупаційним військовим губернатором. Тільки оркестрантів нараховувалося 24 особи. На вулицях міста та під час культурно-мистецьких заходів чимраз голоснішою ставала українська мова. Покинувши зброю, мобілізовані царем російські мужики вже давно подалися до своїх східних рубежів. На театральну ниву виходили молоді дебютантки-гімназистки. Отож охочих до видовища вояків у залах збиралося завше багато. Постановки всуціль мали чітко виражений загальнонаціональний характер, до чого долучалися й місцеві автори, такі, зокрема, як драматург і викладач Дмитро Николишин. Зі сцени линуло й гнівне Шевченківське слово. Очевидці розповідали, що після таких вистав свідомі солдати знімали свої нагороди і чіпляли на вилоги одностроїв синьо-жовті стрічки. Вслід за театром знову відкрилася й гімназія, випускники якої зголошувалися до формувань УГА. Був серед них і білявий молодик Роман Букоємський, якого знали, як Гриця з водевілю «Ой, не ходи, Грицю». Але він пішов, щоби вже більше не повернутися…
Варто зауважити, що саме тоді українські городяни вперше починають «уряджати імпрези» в споруді, яку ми тепер називаємо академічним драматичним театром ім. І. Озаркевича, а тоді – «саля Ґвязди». Двотижневик «Покутський вісник» (1918–1919) – офіційний орган окружної Національної ради в Коломиї, разом з головними політичними обсерваціями краю і світу в цілому, подає на своїх сторінках й розлогі коментарі про театральне життя городян, де: «...згуртувалися усі чи не найкращі люди міста, у яких є талант артистичний. І прямо дива доказують. Наш театр тепер нагадує народній «Руської бесіди» за управи Миколи Садовського». Щодо цього відомого театрального діяча, то він виступав на коломийській сцені в парі з Марією Заньковецькою ще 1905 року, про що сповіщала пам’ятна таблиця на фронтоні тієї самої каси щадничої, і яка під час чергового ремонту будинку в радянський період невідомим чином зникла.
А тим часом за межами міста тривала кривава боротьба за український Львів, у Станіславові «…торжественно проголошено об’єднання всіх матірних земель в одну нероздільну соборну Народную республику». Театр вступає, здається, у свою золоту пору, залишаючись активним ще кілька місяців, до травня 1919-го. Опісля за його лаштунками розгортатиметься зовсім інша картина. На Покуття, за новим мілітарним договором європейських держав, вступили румуни. Театр у Коломиї знову надовго опускає завісу…
Василь Нагірний, член НСЖУ
Новини Коломиї

Переглядів: 456 | Додав: Dnister







Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі





Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 19. Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю.
Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах.

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Copyright MyCorp © 2019